Archivum Sententiarum

Втеча з утопії. In Критика, Nº3-4 (197-198), 2014, сс. 26-27.

2026-07-08T12:36:26+00:00

У своїй статті Михайло Назаренко аналізує розвиток пострадянської фантастики та її звʼязок із політичними й ідеологічними процесами у суспільстві.

Автор розглядає феномен російськомовної фантастики, зокрема жанру альтернативної історії та «попаданців», і показує, як у цих текстах відтворюються імперські наративи та ідеї реваншизму. Особливу увагу приділено тому, як художня література формує уявлення про історію, війну та геополітичні конфлікти, часто відображаючи антизахідні й антиукраїнські мотиви. Також у статті порушується питання ролі українських авторів у російськомовному культурному просторі та впливу літератури на формування національної ідентичності.

Автор доходить висновку, що сучасна фантастика може слугувати інструментом ідеологічного впливу та відображати ширші соціокультурні трансформації пострадянського суспільства.

Тавро бездержавности: Джерзі Ситі, Накладом автора, 1982, 39 с.

2026-07-08T12:00:57+00:00

У своїй праці Богдан Цимбалістий досліджує ідею бездержавності як глибинний історико-психологічний чинник, що формує національну свідомість українців

Автор прагне довести, як тривала політична залежність залишає «тавро» меншовартості, відтворюється у щоденних моделях поведінки та сприяє внутрішнім конфліктам. Окрему увагу приділено відповідальності національних еліт за подолання бездержавного мислення. Шлях виходу із окресленого застою Цимбалістий убачає у формуванні державницької дисципліни, політичної зрілості та національної солідарності як передумов повноцінного державотворення.

Твір зосереджується на характерній бездержавності схильності до розбрату, що в свою чергу проявляється у недовірі до власних інституцій. Проте автор наголошує, що саме така ситуація закладає у народові прагнення до сильної, відповідальної держави.

Зміст:

Політична культура

Наслідки довгого поневолення

Психологічно-побутові різниці

Ідеологічне розуміння українства

Донощиство і зрадництво

Резюме і висновки

Чому апелі до єдності не допомагають?

Громадянське виховання

Роля преси

Наукові установи, Церква, партії

Чи можна перемогти нашу бездержавність?

Дорогою ціною: приватна історія "поетичного кіна". In Критика, Nº 7-8 (201-202), 2014, сс. 12-17.

2026-07-08T12:47:06+00:00

Стаття Сергія Пролеєва присвячена осмисленню феномену українського «поетичного кіно» крізь особистісну та історико-культурну перспективу. Автор розглядає особливу традицію художньої стилістики, що бере свій початок у творчості Олександра Довженка, простежуючи її вплив на покоління режисерів 1960-х років та на формування поетичного виміру національного кінематографа.

Пролеєв акцентує увагу на драматичному історичному контексті, у якому виникала ця естетика: від репресій і воєнних потрясінь до культурної спадщини радянського періоду та боротьби за самобутність українського мистецтва.

Особлива увага приділяється взаємодії художніх експериментів, авторської інтенції та сприйняття глядача, що дозволяє показати, як поетичне кіно функціонувало як засіб культурного осмислення і соціальної памʼяті. Пролеєв аналізує ключові режисерські стратегії, естетичні прийоми та художні символи, що визначали специфіку жанру, і водночас підкреслює його роль у розвитку української національної кінематографічної традиції. У статті поєднуються аналіз і кінематографічної мови, і постатей, що визначали розвиток школи «поетичного кіно», з роздумами про ціну творчості, памʼять, втрати й актуальність художньої традиції у сьогоденні.

Автор розглядає поетичне кіно не лише як сукупність окремих картин, а як комплексну культурну практику, яка формувалася під впливом історичних, соціальних і ідеологічних обставин, включно з цензурними обмеженнями та особистими ризиками митців.

Історія української культури. Формація української нації: Мюнхен, Український Вільний Університет, 1949, 16 с.

2026-07-08T12:25:53+00:00

У своїй праці Іван Мірчук досліджує українську культуру як ключовий чинник формування нації, пропонуючи філософський аналіз її антропологічних засад. Він стверджує, що культура формується як наслідок взаємодії людини і суспільства, визначає моральні, духовні та світоглядні орієнтири народу, і саме через цю внутрішню основу народ стає нацією, а не лише через зовнішні політичні чи історичні обставини.

У викладі своєї аргументації Мірчук апелює до особливостей впливу Трипільської культури, Візантії, грецької цивілізації, а також східнословʼянських традицій на формацію української культури, акцентуючи увагу на інтеграції ідей через християнство, літературу та духовні практики. Кожна з цих особливостей сформувала унікальний український культурний код, що обʼєднує моральність, світогляд і мистецтво. Характеризуючи ранні історичні етапи, автор прагне підкреслити глибоке історичне коріння української культури, і показати процес їі розвитку безперервним і взаємоповʼязаним із формуванням національної самосвідомості.

Таким чином, культура, за автором, виступає динамічною духовною матрицею, яка не лише формує моральні й етичні засади, а й забезпечує національне самозбереження, передає ідею єдності народу і дозволяє йому усвідомлювати себе як субʼєкт історії, поєднуючи історичні факти, духовну літературу і народну творчість у єдиний аналітичний контекст.

Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. Volume 18 of Harvard Series in Ukrainian Studies: Frankfurt am Main, Verlag Peter Lang / Fink, 1974, 233 S.

2026-07-08T13:20:18+00:00

Праця Дмитра Чижевського Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker була опублікована 1974 року у серії Harvard Series in Ukrainian Studies. Видання зʼявилося в контексті розвитку україністики на Заході та активної наукової діяльності української інтелектуальної діаспори. У цей період дослідження історії української філософії значною мірою здійснювалися поза межами Радянського Союзу, що дозволяло вченим розглядати українську інтелектуальну традицію у ширшому європейському контексті. Праця Чижевського є розширеною і переробленою версією його попередніх досліджень 1934 року про Григорія Сковороду, і стала однією з найвпливовіших праць, присвячених інтерпретації творчості мислителя.

У книзі автор пропонує комплексний аналіз філософії Сковороди, підкреслюючи три ключові виміри його постаті: поета, мислителя та містика. Структура книги побудована так, щоб поступово розкрити філософську систему: спочатку описується життя Сковороди та його інтелектуальне середовище. Далі він переходить до основних принципів його філософії, після чого аналізує метафізичні уявлення про світ і Бога. Наступні розділи присвячені вченню про людину (антропології) та етичним ідеям. Завершується дослідження розглядом містичного аспекту філософії Сковороди та його творчості як поета.

Чижевський розглядає філософа не лише як представника української духовної традиції, а як мислителя, чиї ідеї формувалися в контексті європейської інтелектуальної історії. Значну увагу він приділяє символічному характеру філософської мови Сковороди, аналізуючи його тексти як своєрідну систему алегорій і біблійних образів, через які виражається метафізичний зміст його вчення.

Окремим аспектом дослідження є інтерпретація центральної ідеї філософії Сковороди – принципу самопізнання. Чижевський показує, що ця тема повʼязана з вченням про "внутрішню людину", яке має корені у християнській містичній традиції. У цьому контексті автор також простежує впливи європейської містики, барокової духовності та пієтизму, демонструючи, що філософія Сковороди постає як складний синтез біблійної символіки, неоплатонічних мотивів і барокової культури.

Таким чином, праця Чижевського пропонує інтерпретацію Сковороди як мислителя, чия філософія поєднує поетичну форму, містичний досвід і раціональне осмислення духовного життя. Завдяки цьому підходу книга стала важливим внеском у дослідження української філософської традиції та її місця в європейській історії ідей.

Зміст:

Передмова

I. Людина та її доля

1. Життя Сковороди

2. Духовне середовище

II. Основні принципи

3. Збіг протилежностей (Coincidentia oppositorum)

4. Коло кіл

5. Усе минуще є лише символом (алегорією)

6. Символічний світ

III. Метафізика

7. Матерія

8. Дерево вічності та його тінь

9. Бог

10. Мудрість

11. Рослина як символ космосу

IV. Антропологія

12. Внутрішня людина

13. Серце

14. Символи внутрішньої людини

15. Безодня

16. Мікрокосм

17. Пізнання

V. Етика

18. Світ

19. «Нерівна рівність»

20. Очищення

VI. Містика

21. Обожнення

22. «Спокій Бога»

23. Містичний шлях Сковороди

24. Сковорода і церква

VII. Містичний поет

25. Сковорода як поет

26. Реформа віршування

Заключні зауваги

Бібліографічні відомості

Твори Сковороди

Примітки

Іменний покажчик

Загальні збори КоДУС-у на еміґрації In. Українські вісті, 1955, 20 червня, с. 8.

2026-07-01T13:16:03+00:00

У дописі повідомляється про проведення зборів Комісії Допомоги Українському Студентству. Збори відбувалися під проводом Івана Мірчука – ректора Українського вільного університету. На цих зборах Мірчука було обрано заступником голови президії КоДУС-у.

З головної ради НТШ в Німеччині In. Українські вісті, 1955, 26 грудня, с. 2.

2026-07-01T12:59:09+00:00

У дописі йдеться про реорганізацію НТШ та про нові процедури перебування на посадах у межах Товариства. Зокрема, повідомлено про новий склад Головної Ради, до якого увійшов Іван Мірчук.

Справа Віктора Петрова. Згадують теж Віктора Домонтовича In. Українські вісті, 1971, 29 квітня, с. 2.

2026-07-01T14:48:25+00:00

У дописі повідомляється про встановлення дати та місця смерті Віктора Петрова – 8 червня 1969 року в Києві. Зазначається, що київські газети оприлюднили цю звістку із запізненням.

Також згадано публікацію Івана Березовського «Визначний дослідник», надруковану в журналі «Народна творчість та етнографія». У статті подано огляд наукової діяльності Петрова як етнографа й археолога, висвітлено його діяльність у роки війни, розглянуто його літературну творчість.

Віктор Петров у СССР In. Українські вісті, 1956, 6 серпня, с. 2.

2026-07-01T12:49:19+00:00

У дописі висловлено припущення, що Віктор Петров після раптового зникнення у Німеччині 1949 року повернувся в СРСР. Припущення зроблено у зв'язку з публікацією Академією Наук СРСР Олександра Монгайта «Археология в СССР» 1955 року, де було розміщене ім'я Віктора Петрова.

Окрім цієї версії у дописі наведено інші теорії щодо долі Віктора Петрова, які виникали у зв'язку з його зникненням.

Промоція о. Б. Куриласа In. Українські вісті, 1955, 25 липня, с. 5.

2026-07-01T14:39:29+00:00

У дописі повідомляється про здобуття ступеню доктора філософії в УВУ українським письменником та істориком Богданом Куриласом, відомим під псевдонімом Ігор Калиненко. Він захистив дисертацію з теми «Акт з’єднання Архиєпископа Мелетія Смотрицького в історичному та психологічному насвітленні», рецензентом якої був Іван Мірчук.

Загальні збори НТШ в Европі In. Українські вісті, 1955, 11 квітня, с. 2.

2026-07-01T13:23:16+00:00

У дописі повідомляється про проведення зборів Наукового Товариства ім. Шевченка в Парижі. Серед учасників зборів згадано Івана Мірчука.

З українського вільного університету In. Українські вісті, 1950, 26 вересня, с. 2.

2026-07-01T13:03:44+00:00

У дописі повідомляється про проведення зборів Загальної Професорської Колегії і засідання рад факультетів Українського вільного університету. На них було обрано новий склад сенату УВУ, а також ректора – Івана Мірчука.

Цінне наукове видання In. Українські вісті, 1948, 19 жовтня, с. 4.

2026-07-01T14:53:48+00:00

У публікації повідомляється про видання вісника українознавства «Сьогочасне і минуле», серед авторів якого був Іван Мірчук. У журналі обговорюються досягнення української науки та її актуальні проблеми.

Голова УВАН доповідає про наукову поїздку In. Українські вісті, 1967, 28 вересня, с. 2.

2026-07-01T12:53:57+00:00

У публікації переказано зміст зібрання Української вільної академії наук у Вінніпезі, що відбулося 15 вересня 1967 року. Серед наукових поїздок голови УВАН Ярослава Рудницького згадано другий міжнародний з'їзд славістів у Зальцбурзі, у якому взяв участь Дмитро Чижевський.

Сковородинська сесія НТШ In. Українські вісті, 1972, 14 грудня, с. 6.

2026-07-01T14:42:53+00:00

У публікації переказано зміст прилюдної сесії НТШ у Канаді з нагоди 250-річчя з дня народження Григорія Сковороди.

У першій доповіді Качур обстоює думку, що Сковороду треба тлумачити як богослова, а не філософа, зважаючи на значний вплив на нього Еразма Роттердамського.

У другій доповіді Погорілий доводить, що внаслідок зміни мови й стилю філософування спадок Сковороди був забутий через його символічність. Також окреслено символізм у доробку Сковороди.

У третій доповіді Ярослав Славутич досліджує мову і вимову у творчості Сковороди. Занепад української мови за часів Сковороди позначився на його доробку, який згодом дослідники оцінювали по-різному. Автор доходить висновку, що Сковорода писав давньоукраїнською літературною мовою останнього періоду її існування. Також зазначено, що Академія наук України перевидає твори Сковороди не за рукописами, а за русифікованими виданнями

З’їзд Українського Християнського Руху в Німеччині In. Українські вісті, 1956, 20 серпня, с. 5.

2026-07-01T14:33:03+00:00

У дописі повідомляється про проведення в Мюнхені з’їзду Українського Християнського Руху. Описано перебіг події та склад президії, до якого ввійшов Іван Мірчук.

65-річчя проф. Івана Мірчука In. Українські вісті, 1956, 9 липня, с. 2.

2026-06-17T15:09:10+00:00

У дописі автор з нагоди дня народження Івана Мірчука коротко викладає його біографію, зосереджуючись на академічному житті вченого.

Також у дописі є одрук: Український вільний університет відновив свою діяльність у Мюнхені 1945 року, а не 1905-го.

Як академія наук СРСР намагається оборонити честь бандерівців? In. Нові дні, ч. 93, 1957, сс. 26-27.

2026-06-17T14:52:44+00:00

У дописі автор аналізує публікацію криптоніма С. П. «В. Петров – московський агент?», що була опублікована 14 вересня 1957 року у «Гомоні України». Автор захищається від звинувачень криптоніма у таємних зв'язках з Петровим. Також автор критикує припущення, що Віктор Петров був московським політцензором в Україні, та те, що на початку 50-х він таємно повернувся в СРСР.

Ще до справи проф. В. П. Петрова In. Свобода, 1958, 13 серпня, сс. 2, 4.

2026-06-17T13:08:23+00:00

Допис є тематичним продовженням публікації автора «Справа проф. В. П. Петрова», надрукованої у газеті «Свобода» 1956 року. Автор продовжує міркування довкола різних гіпотез про долю Віктора Петрова після зникнення 1949 року.

Автор стверджує, що заперечення опонентів Міллера щодо його припущення про перебування Петрова в СРСР, заснованого на згадці в збірці Монгайта, є необґрунтованими. На його думку, іменний покажчик, у якому фігурує Петров, містив відомості про чинних радянських істориків та археологів. Водночас із нього були вилучені науковці, які перебували в еміграції або були оголошені «буржуазними». Це свідчить про чинну археологічну діяльність Петрова в СРСР.

Крім того, автор наводить додатковий аргумент на користь версії про перебування Петрова в СРСР. Йдеться про бібліографічний розділ праці Івана Шовкопляса «Археологічні дослідження на Україні (1917–1957). Огляд вивчення археологічних пам’яток». У ньому згадано чотири праці Петрова, дві з яких були опубліковані вже після його зникнення – у 1955 та 1957 роках. На підставі цих фактів автор солідаризується з позицією Міллера, вважаючи, що Петров жив і продовжував працювати археологом у СРСР.

Водночас автор наголошує, що наведені свідчення не пояснюють обставин зникнення Петрова у 1949 році та не проливають світло на питання його можливої агентурної діяльності в період еміграції.

Засуд в процесі українських студентів In. Народна часопись, 1911, 6 липня, сс. 2-3.

2026-06-17T11:34:13+00:00

У дописі йдеться про судовий процес над українськими студентами після їхньої сутички з польськими студентами у Львові 1 липня 1910 року. Конфлікт виник через те, що австрійський уряд затягував із виокремленням українських кафедр Львівського університету в окрему установу. Причиною затягування був спротив польських парламентарів. У сутичках також брав участь Володимир Юринець.

У дописі зазначено, що Юринця було засуджено на 14 днів.

Відзначення проф. Симпсона In. Українські вісті, 1948, 18 травня, с. 4.

2026-06-17T18:17:30+00:00

У публікації йдеться про присудження Українським вільним університетом почесного титулу доктора філософії канадського професора Джорджа Вільфріда Сімпсона за заслуги в українському громадському житті. Окрім опису наукового доробку професора, також переказано коротку історію Українського вільного університету та його структуру станом на 1948 рік.

Нове видання УВУ In. Українські вісті, 1950, 25 липня, с. 7.

2026-06-17T15:00:28+00:00

У дописі повідомляється про видання збірника «Ukraine and its people» під редакцією Івана Мірчука.

Тиждень російських істориків в Берліні. Хто і як репрезентував українську науку в тому тижні? In. Діло, 1928, 3 серпня, сс. 1-2.

2026-06-17T13:21:23+00:00

У дописі повідомляється про Тиждень російських істориків, що відбувся в Берліні 7–14 липня 1928 року. Автор звертає увагу на показовий факт: під означенням «російські історики» у заході брали участь українські дослідники. Зокрема, участь у конференції мали взяти Михайло Грушевський та Семен Семковський, проте вони не змогли приїхати. Натомість серед учасників були Матвій Яворський та Володимир Юринець.

Юринець виступив із доповіддю «Соціяльний процес в зеркалі української літератури ХХ століття».

Справа проф. В. П. Петрова In. Свобода, 1956, 25 жовтня, сс. 2-3.

2026-06-17T12:32:52+00:00

У дописі розглянуто зникнення Віктора Петрова в Німеччині. Автор реконструює основні гіпотези щодо його долі та показує, що зникнення Петрова стало складовою ідеологічної полеміки між прихильниками різних версій. Він скептично ставиться до припущень про перебування Петрова в СРСР. Так само скептично автор оцінює звинувачення у тому, що Петрова було ліквідовано Службою безпеки ОУН(р). Версію про перебування в СРСР, яка ґрунтується на згадці Петрова у виданні Монгайта, автор вважає недостатньо доведеною: ця згадка стосується періоду, що передував 1940-м рокам.

Водночас автор наводить інший аргумент на користь гіпотези про повернення Петрова до СРСР. Він звертає увагу на публікацію «Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях Института Материальной Культуры». У статті Надії Погребової 1956 року згадується Петров як учасник радянських археологічних експедицій у 1953 році. Це може свідчити, що після зникнення Петров перебував у СРСР і провадив там наукову діяльність.

Автор підсумовує, що наведені відомості не дають достатніх підстав для однозначного висновку про те, що після зникнення Петров опинився в СРСР. Вони так само не дозволяють звинувачувати його у шпигунській діяльності на користь радянської влади. Залишається невідомим, за яких обставин і з яких причин він міг повернутися до СРСР, якщо таке повернення дійсно мало місце. Саме тому автор закликає уникати передчасних моральних оцінок і категоричних суджень щодо постаті Петрова.

Річні збори УВАН у ЗДА In. Українські вісті, 1956, 10 вересня, с. 2.

2026-06-17T18:35:25+00:00

У публікації стисло переказано зміст річних зборів Української вільної академії наук в Америці. У тексті окреслено здобутки академії у видавничій справі. Зокрема згадано працю Дмитра Чижевського «Історія української літератури», а також представлено видавничі плани. Серед яких новий випуск «Анналів», присвячений пам’яті Олександра Потебні. До випуску також увійшла стаття Чижевського.

Література під наглядом інквізиції. In Листи до Приятелів, Ч. 3-4 (133-134), 1964, сс. 16-22.

2026-05-29T10:22:10+00:00

У статті розглянуто українську літературу в умовах радянського тоталітаризму, що постає як система жорсткого ідеологічного контролю – інквізиції. На матеріалі праці Івана Кошелівця автор аналізує масові репресії проти письменників, знищення літературних поколінь і підпорядкування творчості партійній догмі. Тарнавський окреслює різні моделі поведінки митців, зокрема Павла Тичини та Максима Рильського, і наголошує на поширенні фальші в літературі соціалістичного реалізму. Відзначено появу нового покоління письменників, яке прагне повернути правдивість і свободу творчості. У підсумку стверджується, що попри репресії українська література зберігає потенціал до відродження.

Демаскування шашель: Мюнхен, 1949, 32 с.

2026-05-29T11:42:50+00:00

У праці Донцов наголошує на необхідності дотримання традицій давнини, протиставляючи їх тенденціям меншовартості, що шкодять національним інтересам. Критикуються внутрішні деструктивні сили в середовищі української еміграції, які автор метафорично називає «шашілем» – образ, навіяний рядками Тараса Шевченка. У повоєнний час ці сили втратили героїчний дух і віддають перевагу асиміляції серед інших націй, а не боротьбі за українську державність.

Нарис історії філософії на Україні: Київ, Наукова думка, 1966, 656 с.

2026-05-29T09:46:48+00:00

«Нарис історії філософії на Україні» – колективна монографія, підготовлена Інститутом філософії АН УРСР за участю провідних науковців і викладачів вищих навчальних закладів республіки. Видання є спробою систематичного викладу історії філософської думки на українських землях у контексті загальноісторичного розвитку суспільства та марксистсько-ленінської методології, домінантної в радянській гуманітаристиці.

У праці простежується еволюція філософських і суспільно-політичних ідей від періоду Київської Русі, через розвиток філософської думки доби феодалізму, ранньомодерного часу та капіталізму, до становлення й інституціоналізації марксистсько-ленінської філософії в Україні у ХХ ст. Значну увагу приділено діяльності освітніх та наукових осередків (зокрема Києво-Могилянської академії), а також творчості мислителів, які репрезентують різні етапи розвитку інтелектуальної традиції.

Методологічною основою праці є історичний матеріалізм, що зумовлює акцент на соціально-економічних чинниках розвитку філософії та її класовій зумовленості. Особливе місце відведено становленню та розвитку марксистської філософії як провідного ідейного напряму радянського періоду.

Видання має довідково-узагальнювальне значення та відображає рівень розвитку радянської історії філософії.

Єлизавета Смірнова

Зміст

Вступ

Розділ І

Суспільно-політична і філософська думка на Русі в період занепаду родоплемінного і формування феодального ладу

Світогляд східних словʼян у період розкладу родоплемінного ладу
Суспільно-політична і філософська думка Київської Русі

Розділ ІІ

Розвиток філософської думки у період зміцнення кріпосництва (друга

половина XVI—XVIII ст.)

Філософська думка періоду воззʼєднання

України з Росією

Просвітителі XVIII ст. Г. С. Сковорода, Я. П. Козельський

Розділ ІІІ

Філософська думка у період розкладу і кризи кріпосницької системи (кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.)

Ідеалістична філософія
Просвітителі початку ХІХ ст. на Україні
Філософські погляди декабристів Південного товариства і Товариства обʼєднаних слов'ян
Кирило-Мефодієвське товариство
Філософські та суспільно-політичні погляди Тараса Григоровича Шевченка
Соратники т. г. Шевченка
Розвиток філософських ідей і боротьба за матеріалізм у

природознавстві

Розділ IV

Розвиток філософської думки в період капіталізму. Перші кроки марксизму на Україні

Основні ідеалістичні течії
Філософські і соціологічні погляди О. О. Потебні і м. і. Драгоманова
Філософські і соціологічні погляди українських революційних

демократів другої половини XIX ст.

Розвиток філософських ідей і боротьба за матеріалізм у природознавстві
Поширення марксистської філософії на Україні .

Розділ V

Поширення марксистсько-ленінської філософії і боротьба з ідеалізмом на Україні в епоху імперіалізму

Боротьба за марксистсько-ленінську філософію у період створен--ня пролетарської партії та першої російської революції
Боротьба за марксистсько-ленінську філософію після першої буржуазно-демократичної соціалістичної революції революції до Великої Жовтневої
Розвиток філософських ідей і боротьба за матеріалізм у природознавстві Марксистсько-ленінська філософія після Великої Жовтневої соціалістичної революції

Розділ VI

Марксистсько-ленінська філософія в період будівництва соціалізму.

Дослідження та пропаганда питань діалектичного матеріалізму
Дослідження і пропаганда питань історичного матеріалізму
Боротьба за діалектичний матеріалізм у природознавстві
Дослідження історії філософії
Боротьба марксистсько-ленінської філософії проти реакційної буржуазної філософії на Західній Україні в 20—30-х роках ХХ ст.

Розділ VII

Марксистсько-ленінська філософія на Україні в період розгорнутого будівництва комунізму .

Дослідження і пропаганда питань діалектичного матеріалізму
Розробка і пропаганда питань історичного матеріалізму
Філософські проблеми сучасного природознавства
Дослідження історії філософії

Резюме

Одиниця й суспільність: Торонто, Золоті Ворота, 1957, 90 с.

2026-05-29T11:33:10+00:00

У праці зібрано суспільно-філософські нариси про взаємини між особистістю та спільнотою – передусім нацією як втіленні історичного і духовного життя народу. Особистість і спільнота не суперечать одна одній, а взаємно зумовлюють одна одну: перша формується у другій, друга складається з перших. Автор стверджує, що оптимальним середовищем для розвитку всіх особистісних задатків для автора є той рівень спільноти, що визначається нацією. Своєю чергою, сформовані нацією духовно зрілі особистості здатні акумулювати енергію спільноти та сприяти процесам державотворення.

Зміст

Передмова

1. Одиниця й суспільність

2. Індивідуальність – індивідуум

3. Історія як дефініція

Сартр і Куліш. In Листи до Приятелів, Ч. 3-4 (155-156), 1966, сс. 37-42.

2026-05-29T11:12:24+00:00

У статті розглянуто проблему особистої та колективної відповідальності за злочини тоталітарних режимів на матеріалі драми Жан-Поля Сартра «Затворники з Альтони». Образ Франца фон Герляха осмислено як втілення конфлікту між обовʼязком і сумлінням та як ілюстрацію руйнівних наслідків сліпого підкорення наказам. Автор здійснює зіставлення з пʼєсою «Народний Малахій» Миколи Куліша, виявляючи спільні мотиви: самоізоляцію героя, утопічні проєкти, реакцію на історичну катастрофу. Водночас підкреслюється різниця: у Сартра домінує тема провини, тоді як у Куліша акцентовано критику суспільної пасивності. У підсумку Щербин підкреслює, що ці ідеї постали в українській літературі задовго до їхнього поширення в інших контекстах, однак були маргіналізовані цензурою, попри високу оцінку та визнання з боку міжнародної інтелектуальної спільноти, зокрема Ромена Роллана.

Огляд історії українського права: Мюнхен, Записки за викладами на Тайному Українському Університеті у Львові в pp. 1920-1923, Ч.1, III видання, 1947, 88 c.

2026-05-29T10:36:30+00:00

У праці Миколи Чубатого «Огляд історії українського права» розглянуто історичний розвиток української правової системи від найдавніших часів до початку ХХ століття. Автор аналізує еволюцію права на українських землях у різні історичні епохи: добу Київської Русі, литовсько-польський період, часи козацької держави, а також перебування у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Розглянуто основні джерела права: звичаєве право, нормативні акти, судову практику. Описано особливості їхнього формування й трансформації під впливом політичних і соціальних змін. Особливу увагу приділено Литовським статутам, правовим традиціям Гетьманщини та процесам інтеграції українських земель до правових систем імперій. У підсумку автор наголошує на тяглості й самобутності української правової традиції, що розвивалася навіть в умовах втрати державної незалежності.

Юнацтво і Пласт: Львів, Видавництво Українського Пластового Уладу, 1928, 14 с.

2026-05-29T11:47:05+00:00

У праці автор обстоює тезу, що пластовий рух загартовує характер особистості і слугує вихованню нового покоління, не будучи при цьому тільки формою скаутингу. Донцов наголошує на необхідності виховання активної і вольової молоді, здатної боротися за незалежність України. Розглянуто конститутивну силу світогляду. Автор протиставляє світогляд сильних і могутніх рас світогляду пасивному та провінційному. У підсумку стверджується, що Пласт і подібні до нього рухи є осередками відродження української нації.

Від держави до комітету: Нью-Йорк-Торонто, Ключі, 1957, 160 с.

2026-05-29T10:07:39+00:00

У праці «Від держави до комітету» на основі біографічного матеріалу розглянуто еволюцію українського державницького руху першої половини ХХ століття. Особливу увагу приділено трансформації політичних стратегій українського руху в умовах втрати державності та вимушеного функціонування поза офіційними інституціями. Центральною темою твору є висвітлення адаптації діяльності автора до нових політичних реалій: координаційної роботи та збереження ідей державності в еміграції. Автор наголошує на значенні власного досвіду як прикладу переходу від класичних державницьких підходів до гнучкіших форм політичної організації в умовах історичних викликів.

Зміст

Від автора

Передмова

І. Шлях до другої світової війни

ІІ. Большевицька окупація

ІІІ. Проголошення державности

ІV. Від „Держави” до „Генеральної Губернії”

В Житомирі
Національна Рада. Генеральний Секретаріят

VII. Український Крайовий Комітет в Галичині

Додатки

І. Акт 30 червня 1941 р. – Пастирський Лист Митрополита А. Шептицького з 1 липня

ІІ. Слово Митрополита до Духовенства і Вірних Архиепархії з 5 липня

ІІІ. Заклик команданта міста Львова з 5 липня

До громадян міста Львова (звернення посадника д-ра Ю. Полянського)
На світанку нової доби – від редакціі щоденника „Українські Щоденні Вісті"
Оголошення про відновлення кооперації в Галичині

VII. Звіт із Національних Зборів Українців Західньої України 30/6

Звіт із наради громадянства у Львові в дні 6 липня
Лист Митрополита до Василя Глібовицького із 13 липня 1941

Х. Інтервʼю кореспондента щоденника „Краківські Вісті" з д-ром Баєром

Др. Ганс Йоахім Баєр: Що знаходимо на Сході?"

XII. Акт 1. серпня 1911 р.

Скорочення

Спис імен

Газети, що про них згадка

Де шукати наших історичних традицій: Львів, Українське Видавництво, 1941, 112 с.

2026-05-29T11:38:34+00:00

У праці автор закликає шукати коріння української державності не у демократичному галичанстві чи «популістському» народництві, а в лицарських, вольових та аристократичних традиціях Київської Русі і Гетьманщини. Саме ці історичні періоди характеризуються активною та успішною зовнішньою політикою. Окреме місце в цьому пошуку посідають західноєвропейські культурні впливи, що протиставляються російським впливам. У підсумку автор стверджує, що історична традиція визначається волею до влади і незалежністю окремих осіб, а не пасивними масами.

Григорій Сковорода: біографічна повість: Київ, Молодь, 1984, 216 c.

2026-05-29T08:52:14+00:00

У біографічній повісті «Григорій Сковорода» Іван Драч, Сергій Кримський та Мирослав Попович розглядають постать Григорія Сковороди як носія певного способу мислення і існування. Текст побудовано довкола концепту «сродної праці» – відповідності між внутрішньою природою людини та її життєвим шляхом. Біографічні факти інтерпретуються як його прояви. Відмову від соціальних інституцій тлумачать як принципову настанову на самопізнання і незалежність. Водночас свобода трактується передусім як внутрішній стан, а не зовнішня умова існування. Таким чином, життєпис Сковороди набуває значення моделі, в якій філософія постає як форма життєвої практики. Твір репрезентує екзистенційно зорієнтоване прочитання його спадщини.

Зміст

Зерно

Палаюче серце

«Театр життя»

Осяяні смисли

Шляхи ведуть до людей

«Мати моя, Малоросія»

У пошуках свободи

Світ, який його ловив

Людина, яку ловив світ

«...Я ледве не торкаюся головою зірок»

«Республіка духу»

Час для сліз і час для сміху

Григорій Сковорода належить світові

Дати життя і творчості Григорія Савича Сковороди

До проблеми: матерія – дух. In Бібліотека “Самостійної України” ч.1 (14), 1965, сс. 1-12.

2026-05-29T11:20:45+00:00

У статті досліджується фундаментальне філософське питання зв’язку матеріального і духовного. Мета дослідження – подолання домінуючого в суспільствах обмеженого уявлення про матеріалізм та обґрунтування ключової ролі духовності в житті людини та в процесі націєтворення. В інтерпретації автора дух і матерія – взаємопов’язані складові буття, а не протилежності. При цьому дух постає активним і творчим началом у стосунку до матерії. Відповідно до концепції автора, підґрунтям націоналізму є духовний акт.

Дух-традиція-політика. In Листи до Приятелів, Ч. 3-4 (133-134), 1964, сс. 51-56.

2026-05-29T10:44:47+00:00

У статті, проаналізовано конфлікти в українській діаспорі в Америці, спричинені двома подіями: реакцією діячів культури на звернення з радянської України та виступом представника УРСР в університеті Ратгерс. Автор критикує демагогічні методи частини громадськості, яка замість аргументованої дискусії вдалася до емоційного тиску й звинувачень у «радянофільстві». Микола Шлемкевич наголошує, що внутрішні ідейні розбіжності є природними та корисними для розвитку суспільства за умови їхнього оформлення у змістовну інтелектуальну дискусію. Автор протиставляє незалежне мислення інтелігенції та студентства застарілим формам монопольного проводу й закликає не допустити використання внутрішніх суперечностей ворогом.

Дух нашої давнини: Мюнхен-Монтреаль, Серія: “Життя і Чин” ч. 2, 1951, 341 с.

2026-05-29T11:52:55+00:00

У праці автор обстоює особливий, відмінний від російського, шлях розвитку України, апелюючи до її історичного минулого. Проаналізовано психологічні та духовні засади української нації, що вписують українську історію в контекст постійної боротьби за державність та незалежність. Автор піддає критиці ідеології пацифізму, соціалізму і космополітизму як такі, що послаблюють український національний дух.

Зміст

ПЕРЕДМОВА

ДОПИСКА ДО 2-го ВИДАННЯ

Частина перша

З ЯКИХ ПРИЧИН І ЧЕРЕЗ ЩО СПУСТОШЕНА ЗЕМЛЯ HAШA

Розділ I. ОСНОВНА ПРИЧИНА УПАДКУ НАРОДІВ

Розділ II. УПАДОК КОЗАЦЬКОГО ПАНСТВА

Розділ III. УПАДОК НАРОДНИЦЬКО-МАРКСІВСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ 19. – 20. в в.

Частина друга

УСТРІЙ КНЯЗІВСЬКО-ДРУЖИННИЦЬКОЇ Й КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ

Розділ I. ПОВОРОТ ДО ДАВНИНИ

Розділ II. ГІЄРАРХІЧНИЙ УКЛАД СУСПІЛЬСТВА

А. Засада гіерархічности

Б. Гіерархічність у нашій історії

В. Розклад безкастових суспільств

Частина третя

ПСИХОЛОГІЧНЕ ОБЛИЧЧЯ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ

Розділ І. ОСНОВНІ ЧЕСНОТИ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ

Розділ II. ШЛЯХЕТНІСТЬ

Розділ III. МУДРІСТЬ

Розділ IV. МУЖНІСТЬ

Розділ V. ПСИХІЧНА ВДАЧА

Частина четверта

ФОРМОТВОРЧІ ІДЕЇ ПРАВЛЯЧОЇ ВЕРСТВИ

Розділ І. ІДЕЇ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ У ВІДНОШЕННІ ДО ЗЕМЛІ

Розділ II. ІДЕЇ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ У ВІДНОШЕННІ ДО НАСЕЛЕННЯ

Розділ III. ІДЕЇ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ У ВІДНОШЕННІ ДО ВЛАДИ

ЗАКІНЧЕННЯ

КРИЗА ЕВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Й УКРАЇНА

НАЙВАЖНІША ЛІТЕРАТУРА ТОГО САМОГО АВТОРА

Логіка революційного проєкту. In Ї, № 34, 2004.

2026-05-05T09:49:23+00:00

Матеріал є перекладом есе Корнеліуса Касторіадіса. Автор розглядає питання мети соціалістичної революції. Він відповідає на низку типових закидів з боку критиків лівої думки. Особливу увагу приділено темі унікальності соціальних систем різних епох. Констатується специфічність кризи, в якій перебувають сучасні ринок праці, інститут сім’ї та сфера цінностей. Автономію зображено як засадничий принцип соціалістичної політики.

Початок родини, приватної власности і держави: Нью-Йорк, Виданє Української Федерації Комуністичної Партії в Америці, 1919, 192 с.

2026-05-05T06:21:21+00:00

Праця «Початок родини, приватної власности і держави» вперше опублікована 1884 року німецькою мовою. Написана на основі рукописних нотаток Карла Маркса до праці американського етнолога Льюїса Моргана «Давнє суспільство» (1877). Спираючись на матеріалістичне розуміння історії, Енґельс простежує розвиток людського суспільства від первісного комунізму через виникнення патріархальної родини, приватної власності та класового суспільства до формування держави як інструменту панування економічно панівного класу. Перекладача не вказано.

Дмитро Заболотній

Пиво і філософія; Вино і філософія. In Критика, №3-4 (161-162), 2011, с. 11.

2026-05-05T10:48:35+00:00

Рецензія присвячена українським перекладам двох збірок, здійснених у 2010 році та виданих у «Темпорі»: «Beer and Philosophy: The Unexamined Beer Isn’t Worth Drinking», впорядкованої Стівеном Д. Гейлзом, та «Wine and Philosophy: A symposium on Thinking and Drinking», впорядкованої Фріцем Олгофом. Автор здійснює короткий огляд деяких розділів у рецензованих книгах та зазначає, що вони добре пасують до загального тренду на дослідження буденної культури у гуманітарних студіях.

Марксизм, Спіноза та «радикальне» Просвітництво (Пер. з англ. Вероніка Склонна та Дар’я Савенкова). In Спільне, 07.05.2024.

2026-05-05T09:16:11+00:00

Матеріал є перекладом статті Аарона Джаффе. Автор полемізує з лівими інтелектуалами, що прагнуть реабілітувати проєкт радикального Просвітництва Спінози. Він наголошує, що послідовники Спінози не пропонують єдиного набору політичних принципів. Необхідність пошуку метафізичних засад революції відкинуто на користь орієнтації на поточні потреби суспільства. На думку автора, основним завданням сучасної лівиці є пошук та експлікація предмету соціальної боротьби, адекватного сучасним історичним обставинам.

Переклад з англійської: «Спільне» (Вероніка Склонна та Дар’я Савенкова)

Оригінал: Aaron Jaffe, “Marxism, Spinoza, and the “Radical” Enlightenment: An Argument for a Dialectical and Materialist Approach to Ideas, History, and Struggles for Emancipation”. In Spectre, 2022-06-01.

Національність і інтернаціональність (пер. з нім. М. Залізняка): Партійна друкарня Української Партії Соціялістів-Революціонерів, 1915, 57 с.

2026-05-05T05:55:53+00:00

Матеріал є перекладом праці К. Кауцького з німецької мови. На початку тексту міститься передмова Миколи Залізняка, котра описує контекст публікації цього перекладу. Праця є критикою поглядів Отто Бауера щодо націоналізму. Автор аналізує природу нації та її роль у соціалістичному русі. У тексті описана роль мови у політичному та економічному розвитку держави. Головною темою матеріалу є перетин націоналізму та ідей соціалістичної інтернаціональності.

Зміст:

Передмова редакції

Поняттє нації

Консолїдація нації
Інтернаціональні культурні круги

Національна держава

Многонаціональна держава

Будучність Австрії

Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей. Том третій. In Критика, №3-4 (197-198), 2014, с. 12.

2026-05-05T10:33:14+00:00

Рецензія присвячена третьому тому «Європейського словника філософій», виданому «Духом і Літерою» у 2013 році. У цій публікації автор коротко описує концепцію ЄСФ, структуру самого тому та термінологічних статей. Автор підсумовує, що значення проєкту ЄСФ для гуманітаристики в Україні полягає не лише у розвитку термінології, а і в зіставленні української гуманітаристики з європейською та відкритті для українських інтелектуалів нових можливостей філософування.

Три століття безнадії. In Критика, № 9 (11), 1998, сс. 20–25.

2026-05-05T08:32:25+00:00

У статті проаналізовано дискурс про кризу європейської цивілізації від доби Просвітництва до кінця XX століття. Єдліцький простежує генеалогію «кризологічного» мислення, починаючи з Віко та Руссо, і показує, як скептицизм щодо цивілізаційного поступу формувався в самостійну інтелектуальну традицію. Розглянуто ключові аргументи критиків модерності: релігійний, моральний, персоналістичний, соціологічний, політичний, національно-культурний, естетичний та екологічний. Окремо проаналізовано, як досвід двох світових воєн і тоталітаризму загострив питання про стосунок цивілізованості та варварства. У підсумку автор доводить, що поняття «криза» є не стільки об’єктивним діагнозом, скільки живою інтерпретаційною рамкою, невіддільною від самої ідеї поступу.

Бог є один. Релігійна філософія: Вілсонвіл, Накладом автора, 1978, 36 с.

2026-05-05T11:43:24+00:00

У своїй праці автор осмислює ідею єдиного Бога як фундаментальну основу духовного життя людини та людства загалом. Твір має філософсько-богословський характер і спрямований на пошук спільного начала в різних релігійних традиціях.

Михайло Боровик розглядає віру не лише як релігійне явище, а і як моральний і світоглядний чинник, що формує відповідальність, совість і прагнення до істини. Боровик акцентує увагу на на єдності духовних цінностей, закликає до взаєморозуміння між людьми різних переконань і підкреслює значення Бога як джерела правди, добра та любові.

Твір адресований читачам, які цікавляться релігійною філософією, питаннями віри, сенсу життя та духовної єдності людства.

Зміст

Григорий Сковорода

Справжні погляди Сковороди

Лев Толстой

Сучасне дажбожівство

Про українську пресу

З листів і преси

Лист Кравченка

Про союз церков

З журналу Наш голос

Повідомлення і оголошення

Список жертводавців

Ален Бадью. Концепт моделі. In Критика, №3-4 (149-150), 2010, с. 27.

2026-05-05T10:04:41+00:00

Рецензія присвячена першому українському перекладу праці Алена Бадью «Le Concept de modèle», здійсненого Андрієм Рєпою та виданому у «Ніка-центр» у 2009 році. У рецензії автор коротко описує зміст праці, додаткові матеріали, вміщенні у виданні, а також вказує на збіги у теоріях Алена Бадью та Луї Альтюссера.

Основні засади комунізму (пер. з нім. Володимир Левинський): Вінніпеґ, Українські робітничі вісті, 1921, 51 с.

2026-05-05T08:21:53+00:00

«Основні засади комунізму» є програмним нарисом комуністичного руху, написаним Фрідріхом Енґельсом у 1847 році як підготовчий матеріал до «Комуністичного маніфесту». Рукопис зберігся серед паперів Енґельса після його смерті та вперше опублікований Едуардом Бернштайном у Берліні 1914 року. Твір побудований у формі запитань і відповідей.

Друге видання 1921 року, опубліковане «Українськими робітничими вістями» у Вінніпезі (Канада). Переклад з німецької та передмова Володимира Левинського.

Верхи життя і творчости. Промови – Доповіді: Нью-Йорк – Торонто, В-во Ключі, 1958, 159 с.

2026-05-05T11:13:23+00:00

Авторська збірка Миколи Шлемкевича містить промови й доповіді, присвячені осмисленню духовних основ української культури, національної ідеї та ролі творчості в житті народу. Філософ аналізує важливі історичні події української державотворчої традиції, зокрема Акт Злуки та Листопадовий чин, розкриваючи їхнє духовне та символічне значення для формування національної свідомості.

Окреме місце у збірці займають роздуми про постать і творчість Тараса Шевченка, якого Шлемкевич розглядає як народного поета, духовного провідника та пророка українського народу. Автор зосереджується на аналізі глибинних світоглядних основ його творчості, ідейному змісті окремих творів.

У доповідях також порушуються питання ролі публіцистики в суспільному житті, її звʼязку з політикою, культурою та духовним розвитком нації. Автор звертає увагу на кризові явища в українській публіцистиці та окреслює її значення для формування громадської думки у вільному світі.

Збірка поєднує історичні, філософські та культурологічні роздуми і є важливим джерелом для розуміння української духовної традиції, національної ідентичності та місця творчості в розвитку суспільства.

Зміст

Передмова

Промови

22 січня

1 листопада

Т. Шевченко

Доповіді

Глибинна верства світогляду Шевченка

Новочасна потуга

«Економічно-філософські рукописи 1844 р.» Карла Маркса. Політична економія і філософія. In Вперед, 14.10.2009.

2026-05-05T09:54:21+00:00

Стаття присвячена публікації французького перекладу «Економічно-філософських рукописів 1844 року» зі вступом та коментарями Eміля Боттіжеллі. Автор вбачає в «Рукописах» результат повноцінної зустрічі раннього Маркса з політичною економією. Він стверджує, що філософія, центральним поняттям якої стала «відчужена праця», була для Маркса інструментом розв’язання протиріч класичної економічної теорії. Працю названо переламним моментом у трансформації Марксової думки, після якого він пориває з філософією. Автор підкреслює необхідність розрізнення політичних та теоретичних поглядів молодого Маркса.

Переклад з французької: «Вперед»

Оригінал jпубліковано у кн.: Louis Althusser. Pour Marx (Paris: Éditions La Découverte, 1986), pp. 153-160.

Суспільно філософічні нариси: Чикаго, Бібліотека «Самостійної України», Вип. 5, 1958, 92 с.

2026-05-05T08:01:26+00:00

Матеріал є збіркою статей автора з журналу «Самостійна Україна». У праці аналізуються психологічні основи української нації, критикується пасивний пацифізм і сентиментальність в політиці. Автор аналізує природу нації через хліборобський світогляд та роль національної волі в історичному процесі. У тексті описані ролі мови, релігії та історичної пам’яті у формуванні державної свідомості. Головною темою матеріалу є необхідність перетворення народу на політично активну націю та обґрунтування геополітичного місця України між Сходом і Заходом.

Зміст:
Пацифізм і психологія української миролюбности
Досконалість християнства

Завдання української історіографії

Назад до Шевченка

Простір між Москвою і Візантією

Ролан Барт. Фрагмент мови закоханого. In Критика, №5 (115), 2007, с. 16.

2026-05-05T10:52:21+00:00

Рецензія присвячена українському перекладу праці Ролана Барта «Fragments d’un discours amoureux», який вийшов у «Бібліотеці журналу Ї» 2006 року у перекладі Марти Філь. На думку авторки, переклад книги українською за першим виданням книги 1977 року є перевагою для українського видання. Авторка високо оцінює працю Барта, наголошуючи на зв’язках рецензованої праці із попередніми концепціями філософа.

Моралізм й утопізм Маркузе (Пер. з італ.). In Вперед, 14.05.2015.

2026-05-05T09:28:00+00:00

Матеріал є рецензією на книгу «Одновимірна людина» Герберта Маркузе. Автор віддає належне ґрунтовному аналізу Маркузе таких явищ розвинутого індустріального суспільства, як воєнна пропаганда, культура надмірного споживання й самоцензура ЗМІ. Водночас він заявляє, що у своїй критиці технологічного суспільства Маркузе виступає з моралістично-утопічних позицій. Текст фокусується на ігноруванні в «Одновимірній людині» притаманного капіталізму протиріччя між скороченням робочого часу та збільшенням часу додаткового. Автор вбачає проблему в нехтуванні класовим аналізом та методологічній невизначеності книги.

Перекладено з італійської за кн.: Galvano della Volpe, Critica dell’ideologia contemporanea, Riuniti, Roma 1967, pp. 67-75.

У пошуках варвара (омани культурного універсалізму). In Критика, № 9 (47), 2001, сс. 12-17.

2026-05-05T06:11:23+00:00

Матеріал є перекладом Юрка Прохаська з польської. Автор пропонує розглянути європоцентризм з позитивної позиції. Колаковський наголошує, що поняття європоцентризму несправедливо сприймається як негативне. Стаття містить міркування щодо визначення європейської культури, історичного та політичного взаємозв’язку цивілізацій. Характерною рисою європейської культури, за Колаковським, є самокритичність. У статті описані недоліки культурного універсалізму. Автор розглядає низку філософських, антропологічних, політичних, історичних та загальнокультурних явищ задля аналізу статусу європейських цінностей у сучасному світі.

Метафізика чи діялектика. In Гарт, №4, 1930, сс. 180-195.

2026-05-05T10:41:18+00:00

У статті автор здійснює критику школи письменствознавців на чолі з Валер’яном Переверзевим із філософсько-марксистських позицій. Зокрема, він зазначає, що для Переверзева та його послідовників художній твір постає як абстракція, розглянута поза процесом історичного становлення. Натомість автор обґрунтовує інше розуміння: елементи твору, запозичені з життя, у процесі творчості абстрагуються письменником, трансформуються в художні образи та знову повертаються до життя, набуваючи індивідуалізованої, поетично оформленої форми.

У підсумку автор доходить висновку, що школа Переверзева не відповідає марксистському методу, оскільки являє собою «мішанину метафізики з діялектикою». Попри її матеріалістичний, а не ідеалістичний характер, цей матеріалізм, на думку автора, є застарілим.

Більше не таємно. In Критика, № 1–2 (195–196), 2014, сс. 16–21.

2026-05-05T09:04:26+00:00

Стаття є рецензією на дві збірки видавництва «Темпора»: «Українська інтеліґенція і влада. Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр.» (упорядник В. М. Даниленко, 2012) та «Вирок Українській революції: "Справа ЦК УПСР"» (упорядники Т. Осташко, С. Кокін, 2013). Обидві збірки містять документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України і висвітлюють механізми більшовицького політичного контролю над українською інтеліґенцією у 1920-х роках. Автор аналізує методи фабрикування показових судових процесів, а також діяльність Секретного відділу ДПУ УСРР. Шаповал показує цілеспрямовану стратегію чекістського апарату щодо знищення або деморалізації української інтеліґенції. Для цього використовувалися провокатори та маніпуляції зі свідченнями. Будь-який прояв національної ідентичності ідеологічно таврувався як «шовінізм».

Монолог атеїста: Львів, Каменяр, 1973, 430 с.

2026-05-05T05:35:57+00:00

Матеріал є обширною збіркою праць Івана Франка, спрямованих проти релігії. Упорядник та автор вступної статті – Аркадій Халімончук. До збірки увійшли наукові дослідження, критичні статті, публіцистичні і художні твори. Зміст переважно стосується філософської критики релігії, феномена бога, релігійних інституцій, суспільних питань релігійного життя Галичини.

Зміст:

Борець проти церковної пітьми

Розділ 1 Non Est Deus (Бога нема. з лат.)

Гімн (замість пролога)

Товаришам із тюрми

Лист до О. Рошкевич від 20 вересня 1878

Наука

Про соціалізм

Христос і хрест

Сікстінська мадонна

Чи вертатись нам назад до народу?

Чого хоче «Галицька робітницька громада»?

Мислі о еволюції в історії людськості

«Оповідання про життя святого великомученника і лікаря Пантелеймона»

Нема, нема вже владаря грізного

Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавицтва

Рубач
Ex nihilo. Монолог атеїста

Лист до М. П. Драгоманова від 14 лютого 1886

Хвилі назадництва

Нариси з історії української літератури в Галичині

Смерть Каїна

П’яниця

Не боюсь я ні бога ні біса
Душа безсмертна! Жить віковічно їй

Арот і Марот

Радикали і релігія

Мамо природо!

Поза межами можливого

Святий Климент у Корсуні

Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм

Вже твоя святая воля

Говорить дурень в серці своїм

Страшний суд

Як там у небі

Честь творцеві тварі!

Розділ 2 Ні попівськії тортури

Патріотизм

Лист до М. П. Драгоманова [перед 16 березня] 1877

Навернений грішник

Патріотичні пориви

Молода Русь

Звістки з Галіції. Симптоми розкладу в галицькій суспільності

Критичні письма о галицькій інтелігенції

Вісті з Галичини

Що се за інтелігенція – галицькі попи

Враз з ним панотчики прийдуть

Що думає народ про уступившого митрополита Осипа Сембратовича

Попи і економічного положення українського народу в Галичині

Перегляд часописей

Притча о блудних отцах

Українські партії в Галичині

Gottesfurcht und gute Sitte (Страх перед богом і добрі звичаї. з нім.)

Niech giną jak pendraki! (Хай гинуть як хробаки! з польськ.)

Ще в справі «Гуса»

Поступи інквізиції

Народне віче у Станіславі

Мовчати і відповідати!

Основи суспільності

Ukraina Irredenta

Радикали і попи

Розбійник і піп

Отець гуморист

Містифікація чи ідіотизм

З нашої поетичної ниви

Великий шум
Розділ 3 Проти Ватікану, католицизму та унії

Ботокуди

Католицький панславізм

Наш погляд на польске питання

Воскресеніє чи погребеніє?

Новий похід «Чорного Інтернаціоналу» на Галицьку Русь

Сучасний літопис

Вічове відлуння

Місія

Чума

Трираменний хрест і Рим

Христос, бичами зсічений

В справі угоди

Уніатський синод

Руські селяни про синод

Дві унії

Іван Вишенський. Його час і письменська діяльність

Йосиф Шумлянський. Львівський Єпіскоп (1668-1708 рр.) і заведення унії в Галичині

Нові причинки до історії польської суспільності на Україні в XIX в.

Ultra montes (за горами. з лат.)

Дві вихідні картки

Середні віки

Папі в альбом

Примітки та коментарі

Рекомендована література

Естетика Канта в марксистському освітленні. In Гарт, №2-3, 1927, сс. 96-122.

2026-05-05T10:25:39+00:00

Стаття написана з нагоди публікації книги Лії Зивельчинської «Опыт марксистской критики эстетики Канта». У ній автор подає стислий огляд класових відношень доби Іммануїла Канта, а також аналізує основні естетичні ідеї його попередників — Александера Баумгартена, Ґотгольда-Ефраїма Лессінга, Йогана Гамана, Девіда Гʼюма та Едмунда Берка. Далі розглядається загальна естетична концепція Канта з акцентом на її співвідношенні – у формах подібності й розбіжності – з попередніми теоріями.

У другій частині автор переходить до марксистської критики кантівської естетики, висуваючи такі основні зауваги: по-перше, її абстрактно-метафізичний характер; по-друге, чітке розмежування естетичного та пізнавального; по-третє, виключення понять зі структури естетичного сприйняття; по-четверте, трактування іманентної доцільності мистецького твору як безцільної; по-п’яте, суб’єктивізм естетичного судження та заперечення об’єктивних принципів смаку; по-шосте, протиставлення кантівській позиції тези про можливість естетики як науки.

Підсумовуючи, автор позитивно оцінює спробу Л. Зивельчинської здійснити марксистську критику естетики Канта, водночас зауважуючи на недостатній розгорнутості аналізу класових відношень у рецензованій праці.

Розвиток Соціялізму від утопії до науки (пер. з нім. Михайло Лозинський): Вінніпеґ, Робочий народ, 1917, 60 с.

2026-05-05T08:26:14+00:00

Праця «Розвиток Соціялізму від утопії до науки» вперше опублікована 1880 року французькою мовою, 1883 року – німецькою. Твір є переважно витягом із полемічної праці «Анти-Дюрінг» (1878). Енґельс відкидає утопічний пошук ідеального суспільства у філософії, натомість стверджуючи, що причини соціальних змін і політичних революцій слід шукати в економіці. Праця стала одним із ключових видань міжнародного соціалістичного руху кінця XIX – початку XX століть

Дмитро Заболотній

Українська синтеза чи українська громадянська війна: Блюмберг–Ліппе, Видавництво «Життя і Мислі», 1949, 61 с.

2026-05-05T11:18:54+00:00

У праці Миколи Шлемкевича проаналізовано історичні взаємодії та конфлікти українських політичних сил, які визначали долю національного руху у період 1917-1921 років. Автор виділяє три ключові політичні течії: український монархізм, українську демократію та ідею провідництва. Він наголошує на суперечливому ставленні кожної сили по відношенню до протилежної, що в свою чергу призводило до внутрішніх конфліктів і громадянської роздробленості, особливо під час Української революції. Шлемкевич підкреслює, що перемога однієї сили над іншою не гарантує національного блага, а тоталітаризм та бездержавність є небезпечними наслідками.

Головна ідея твору – потреба у «синтезі», тобто обʼєднанні різних політичних начал через конструктивний діалог та взаємне використання позитивного досвіду кожної традиції. Синтеза, на думку автора, – це не механічне змішання ідей, а конструктивний діалог і взаємне обʼєднання позитивного з кожної політичної традиції для спільного служіння народові. Цей підхід, на думку автора, здатен забезпечити державну стабільність та духовне відродження українського народу замість постійної внутрішньої конфронтації.

Таким чином, праця Шлемкевича не лише аналізує історичні події, але і пропонує філософське осмислення національної єдності.

Зміст

ПЕРЕДОВА

ВПРОВІД

1. Правда: віра, правда з істина, правда: справедливість.

Український нарід, як носій останньої

І ЧАСТИНА

А. Творчі ідеї української історії в першій і другій державах в

2. Монархійна ідея

3. Народовладство

4. Провідницька - отаманська ідея

Б. Творчі ідеї української історії в часи революції і третьої держави 1917 - 1920 рр.

5. Демократія

6. Монархія

7. Провідницько-отаманська ідея

ІІ ЧАСТИНА

А. Синтеза творчих ідей – шлях до українського внутріш:нього миру

8. Перемога однієї ідеї неправдоподібна і небажана

9. Снитеза ідей – основа найважніших світоглядів

10. Політичні синтези і їх органічність

Б. Дедукція синтези українських творчих ідей:

11. як передумови доброго ладу і доброї влади

12. як передумови виконання духових і державних завдань сучасного українства

ЗАКІНЧЕННЯ

13. Синтеза ідей – завдання сучасної української еміграції

Східна Європа очима Заходу. In Критика, № 2, 1997, сс. 4-5.

2026-05-05T09:59:05+00:00

Матеріал є перекладом статті Нормана Дейвіса. На думку автора, в західному академічному дискурсі панує «науковий орієнталізм» – екзотизоване уявлення про Східну Європу, за низкою ознак аналогічне ставленню до країн Сходу. Розглянуто шлях популяризації концепту західної цивілізації. Особливу увагу приділено освітній реформі в Сполучених Штатах, започаткованій Джорджем Адлером у 1921 році. Покликана уніфікувати базові гуманітарні знання, вона призвела до утворення західного літературного канону, де працям східноєвропейських авторів відводилося місце на маргінесі. У рухах за громадянські права 60-х років автор вбачає реакцію на пропагандистське офіційне трактування історії. Підкреслено вплив залізної завіси на посилення розмежування між Заходом та Східною Європою.

Німецька селянська війна (пер. з нім. Володимир Левицький): Берлін-Київ, Видавництво «Знання – то сила», Закордонне бюро УСДРП, 1920, 126 с.

2026-05-05T08:12:10+00:00

Історичний нарис, написаний Фрідріхом Енґельсом у Лондоні влітку 1850 року під враженням від революційних подій 1848–1849 років. Твір присвячений повстанням початку XVI століття, відомим як Селянська війна 1524–1525 років. Спираючись на засади історичного матеріалізму, Енґельс відкидає традиційне пояснення війни через політичні та релігійні причини, натомість зосереджуючись на економічних і класових чинниках.

Переклад з німецької здійснив Володимир Левицький. Вступ Франца Мерінґа.

Дмитро Заболотній

Українська душа: Нью-Йорк–Торонто, В-во Ключі, 1956, 63 с.

2026-05-05T11:02:25+00:00

Книга «Українська душа», упорядкована Миколою Шлемкевичем, є комплексним дослідженням духовного світу українців, їхньої ментальності та національної самосвідомості. У збірці зібрано есеї та статті авторів діаспори, зокрема Миколи Шлемкевича, Євгена Онацького, Олександра Кульчицького, Богдан Цимбалістого, а також бібліографічний огляд Володимира Дорошенка, які розглядають українську душу як багатовимірне явище, сформоване історичними, культурними та духовними чинниками.

Шлемкевич аналізує українську ментальність крізь музичний і поетичний виміри душі – пісня і фольклор для нього не просто культурні явища, а й спосіб вираження емоцій, моральних цінностей та історичної пам’яті народу. Він розглядає українську душу як синтез емоційності, духовної глибини та прагнення до свободи, а мистецтво та пісня допомагають зберігати національну ідентичність та передавати культурні цінності наступним поколінням. Євген Онацький акцентує на історичній памʼяті та моральних цінностях українців, розглядаючи їх як основу внутрішньої сили народу, здатність до співпереживання та збереження культурної ідентичності. Олександр Кульчицький досліджує історико-психологічні протиріччя української душі, поєднання прагнення до свободи з терплячістю та індивідуалізму з колективною свідомістю, підкреслюючи вплив історичних подій на формування національної самосвідомості. Богдан Цимбалістий виділяє культурно-естетичний вимір української душі, показуючи, як фольклор, пісня та мистецтво підтримують національну ідентичність та сприяють духовному розвитку, а також формують здатність до поетичного сприйняття світу.

Разом автори формують цілісне бачення української душі як явища, що поєднує емоційність, духовну глибину, історичну свідомість і мистецьку чуттєвість, поєднуючи філософський, культурологічний та історичний підходи до аналізу національної ідентичності.

Зміст

Передмова

Євген Онацький

Українська емоційність

Олександер Кульчицький

Світовідчування українця

Богдан Цимбалістий

Родина і душа народу

Микола Шлемкевич

Душа і пісня

Володимир Дорошенко

Короткий бібліографічний огляд

Панславізм в совєтській історіографії і політиці: Нью-Йорк, Організація оборони чотирьох свобід України та Спілка української молоді Америки, 1954, 37 с.

2026-05-04T19:35:36+00:00

Матеріал є критичною брошурою, котра присвячена розгляду політичного впливу концепції панславізму у СРСР. Автор аналізує сутність панславізму та його відмінність від слов’янофільства. У брошурі викладено думки щодо використання панславізму як радянського культурного інструменту. Наголошується на ролі панславізму як основи російської політики у європейському просторі. Аналізуючи цей предмет, Гришко розглядає ідеї К. Маркса, Ф. Енгельса та низки російських дослідників. Вагома частина тексту містить дослідження історичних трансформацій, яких зазнали слов’янофільство і панславізм зокрема.

Зміст

Науковий соціялізм

Реліґія соціял-демократії

Мораль соціял-демократії

Соціял-демократична фільозофія

Незбагнене

Границі пізнаня

Наші професори на границях пізнаня

Екскурсія соціяліста в область теорії пізнаня

Передмова

В глибину природи не сягає розум, створений творцем

Абсолютна правда і її явища в природі

Матеріалізм проти матеріялізма

Дарвін і Геґель

Світло пізнаня

Глибинний етос. Нариси з літератури і філософії: Торонто, Гомін України, 1984, 494 с.

2026-05-04T20:17:56+00:00

Матеріал є обширною збіркою літературно-філософських досліджень Дмитра Козія. Видання містить аналіз літературної творчості видатних українських письменників, у якому автор розглядає стилістику, філософію літераторів та психологію українського народу. Особливу увагу Козій приділив постатям Т. Шевечнка, І. Франка та Лесі Українки. У збірці наведено і праці, присвячені низці інших видатних постатей. Ключовими тематиками розвідок автора є природа людини та етос, котрий він віднаходить у літературних текстах.

Зміст:

Замість вступного слова

Володар душ наших

Шевченківське життєствердження

Шевченківська людина

Ідея «праведного закону» у Шевченка

Шевченків етос

Прометеїзм Шевченка

Аспекти надії у Шевченка

Етичний парадокс у поемі «Гайдамаки»

Ідея «нашого моря» у свідомості Т. Шевченка

Дівоче серце в Шевченківському світі

Дружба в житті Шевченка

Проблема трагічної провини у драматичних творах Лесі Українки

Форми трагізму у Лесі Українки

Концепція пророчиці Кассандри

Мавка

Клясичні образи в творчості Лесі Українки

До проблеми світоглядових пошуків Івана Франка

Розвиток світогляду Івана Франка

Довірʼя до буття

Ідея вірности в концепції Івана Франка

Хоривський огонь

До генези Франкових легенд

Франкові моралістичні поезії на старій основі

В лябораторії вченого й поета

Духова структура Федьковича

До глибин існування

Стефаникова людина в межових ситуаціях

Українська Ніоба

Духове обличчя Ольги Кобилянської

Трояке джерело творчого надхнення Б. І. Антонича

Правда поетова
«Боже, хто не відчув Тебе?»
«І світ піймав мене»

Ліна Костенко

Мова речей

«Спинись, хвилино, ти прекрасна!»

Повнота життя

Волюнтаризм

Етос чести

Сумнів

Природа як момент релігійних переживань

Проблема ероса

Нарціс у духовому світі Сковороди

Три аспекти самопізнання у Сковороди

Сковорода – Платон – Епікур

Філософія містерії Габрієля Марселя

У часі і вічності

Як читати монографію Вассияна про Стефаника

Памʼяті мойого батька

Провідка

Від видавця

Пожертви на видання

Капітал, колоніяльні народи і большевизм: Київ-Відень, Закордонний комітет Української комуністичної партії, 1920, 20 с.

2026-05-04T19:54:47+00:00

Ця брошура присвячена аналізу зв’язку між капіталістичною експансією та колоніальною політикою. Автор обґрунтовує тезу про те, що колонізація є не випадковим політичним явищем, а закономірним наслідком розвитку пізньокапіталістичної економіки. Зокрема, концентрація капіталу та інтенсифікація індустріального виробництва зумовлюють необхідність пошуку нових ринків збуту й джерел сировини. У цьому контексті колонії постають як структурно необхідний елемент системи, спрямованої на зростання прибутків і водночас на послаблення внутрішньополітичної напруги, пов’язаної з класовою нерівністю. Центральна теза брошури полягає в тому, що колонізація є специфічною фазою розвитку капіталістичної системи, яка поглиблює глобальну нерівність і загострює міждержавне суперництво. Автор також підкреслює необхідність подолання колоніальної політики, наводячи приклади антиколоніальної боротьби різних народів.

Фільозофія соціял-демократії (пер. з нім. Е. Крук): Нью Йорк, Виданнє «Голосу правди», 1919, 319 с.

2026-05-04T19:25:38+00:00

Ця брошура є перекладом із німецької збірки статей, присвячених різним аспектам соціалістичної філософії. У центрі уваги автора перебуває обґрунтування наукового характеру соціалізму новітньої доби та аналіз наслідків, що випливають із такого його розуміння. Соціалізм інтерпретується не лише як політична чи економічна доктрина, але й як цілісний світогляд, заснований на принципах індуктивного мислення.

У статтях, присвячених проблематиці релігії, моралі та епістемології, автор здійснює послідовну критику ідеалістичної філософії та релігійних установок, вказуючи на їхню схильність до висунення тез, що виходять за межі можливого людського пізнання та емпіричної перевірки. У цьому контексті особливу увагу приділено визначенню меж пізнання та обґрунтуванню значення наукового типу мислення.

Загалом автор доходить висновку, що соціал-демократична філософія може виступати як адекватна теоретична основа для організації суспільного життя, а також як вихідна позиція для інтелектуального розвитку особистості.

Панславізм у совєтській історіографії і політиці: Мюнхен, Інститут для вивчення СССР, 1956, 127 с.

2026-05-04T20:04:36+00:00

Матеріал є розширеною версією однойменної брошури, опублікованої в Нью-Йорку 1954 року. Автор аналізує використання панславізму в зовнішній політиці СРСР. Видання поповнилося значним історичним аналізом, в якому Гришко описує обставини використання панславізму більшовиками. У праці наведена велика кількість різноманітних цитат та згадок, котрі супроводжуються бібліографічним покажчиком.

Зміст:

Суть панславізму та його місце в слов’янофільському вченні

Неославізм

Заперечення слов’янського комплексу в большевицькій політиці й науці до II-ої половини 30-х років

Зміни зовнішнього совєтського курсу в сторону слов’янської політики і панславізму

Панславістичний курс совєтського слов’янознавство й історіографії

Бібліографічний показник

Резюме: німецькою мовою

Причина світової війни (про імперіялізм): Скрентон, З Друкарні «Народної волі», 1916, 24 с.

2026-03-31T12:37:53+00:00

У цій брошурі Володимир Левинський здійснює аналіз витоків Першої світової війни з марксистської перспективи. Автор звертає увагу на посилення міждержавного суперництва, що спричинене економічною конкуренцією, характерною для пізньокапіталістичних суспільств. Центральною темою тексту є критика буржуазних та націоналістичних трактувань Першої світоловї війни, які автор протиставляє інтернаціоналістичній позиції революційної соціал-демократії. Він стверджує, що імперіалістична і завойовницька політика європейських держав та їх суперництво були тими причинами, через які відбулося стрімке загальне озброєння. Левинський підкреслює трагедію участі пролетаріату в імперіалістичній війні, що служить інтересам правлячого класу, і закликає до класової свідомості та солідарності поза національними межами.

Зміст

Вступ

Про імперіялізм

Імперіялістична політика західноевропейських держав і їх суперництво

Мистецтво бути неконсеквентним. In Критика, №7–8 (189–190), 2013, сс. 36–37.

2026-03-31T12:12:56+00:00

Цей текст Дмитра Шевчука присвячений праці польського мислителя Лєшека Колаковського «Похвала неконсеквентності, або Як бути консервативно-ліберальним соціалістом», що вийшла у перекладі українською. Цей текст є збіркою есеїв, присвячених низці різних питань – від філософських до культурних та соціально-політичних. Одна з провідних тем роботи – непослідовність, або ж неконсеквентність, яка характерна для ідей Колаковського і за яку він неодноразово зазнавав критики від опонентів. У непослідовності Колаковський вбачає ознаку раціонального мислення, що ніколи не спиняється на отриманому раніше результаті, і навіть спосіб існування філософських текстів, які вимагають уважності і вміння читати між рядків. Противагою непослідовності він називає елементарні ситуації, в яких вимагається послідовна поведінка. Такі ситуації надають непослідовності особливої ваги, адже вказують на вибір раціонального пошуку в складних умовах.

Ілюзія деміфологізації. In Критика, № 11 (37), 2000, сc. 23-26.

2026-03-31T11:42:21+00:00

Стаття є перекладом за польським виданням 1999 року праці Лєшека Колаковського «Мої правильні погляди на все» (пер. з пол., 2005 р. Київ, Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія»). У статті розглянуто перспективи відродження релігійності на тлі дискуції між Карлом Ясперсом та Рудольфом Бультманом щодо Бультманового проєкту «деміфологізації» християнства. Автор надає історико-філософський контекст занепаду релігійності, підкреслюючи роль науки та її спроможність приносити користь у повсякденому житті.

У статті наголошено, що Бультман не досягає бажаного, позаяк пропоноване ним очищення християнства від міфів залишає в ньому лише особисте переживання поза спільнотою віросповідників. У той самий час Ясперс, говорячи про неможливість зведення міфу до метафізичних категорій, не зважає на неприйнятність міфів за критеріями сучасної раціональності.

Врешті, автор зауважує, що спроби інтелектуалів активно долучитись до релігійного відродження призводять до протилежних результатів.

Селянство і соціялдемократія: Львів, Накладом редакції «Земля і воля», 1910, 112 с.

2026-03-31T12:21:02+00:00

Ця брошура Володимира Левинського присвячена аграрному питанню у соціалістичній політиці. Автор аналізує трансформацію стану селянства під впливом розвитку капіталістичної економіки, стверджуючи, що розвиток ринкових відносин і концентрація власності землі призводять до значної диференціації селянства на сільську буржуазію та сільський пролетаріат. Він наводить статистичні дані, що ілюструють стан галицького селянства: роздроблення дрібних господарств, збереження латифундій і зростаючу пролетаризацію малоземельних і безземельних селян. Автор цитує класиків марксистської думки, зокрема роботу Карла Каутського «Аграрне питання». Центральна теза праці полягає в тому, що економічні інтереси бідних селян збігаються з інтересами міського робітничого класу, оскільки обидві групи представляють інтереси праці проти капіталу.

Зміст

Вступ

Селянство і пролетаріят

Аґрарні відносини і аґрарний пролетаріят у Галичині

Аґрарні постуляти і аґрарна політика української радикальної партії

Селянство, аґрарне питанє і міжнародна соціялдемократія

Аґрарна політика соціялдемократії

Приватна чи колективна власність

Аґрарні програми соціялістичних партій

Віднайдений час! In Критика, №7–8 (189–190), 2013, сс. 33–35.

2026-03-31T11:53:28+00:00

Цей текст є перекладом Галини Ільницької статті американського журналіста та дослідника технологій Джеймса Ґліка. Він присвячений огляду праці фізика Лі Смоліна «Time Reborn: From the Crisis in Physics to the Future of the Universe». Ідеї Смоліна, за твердженням автора статті, абсолютно перевертають усталене розуміння природи часу, яке спільно сформували Альберт Айнштайн, Герман Мінковський і Герберт Велз. Смолін наполягає на реальності часу і на неспростовності переживання його плину. Серед причин хибного розуміння природи часу – «математизація» уявлення про час, яка призвела до відчуття його ілюзорності; віра в універсальні позачасові закони природи; піднесення простору як дійсно існуючого. Його ж робота пропонує програму подальших досліджень, які повертають розуміння часу як реального.

Універсалізм у хліборобській ідеольоґії (лист *** до проф. Яворського): Прага, Накладом “Українського Стягу”, 1926, 16 с.

2026-03-12T15:24:32+00:00

У цій праці автор порушує питання актуальності «хліборобської ідеології» у повоєнній Європі, підкреслюючи, що вона має не лише внутрішньонаціональне значення для окремих країн, а й зовнішньополітичний вимір, оскільки впливає на характер взаємин між сусідніми народами. Для кращого розуміння цього феномену автор здійснює його чітке розмежування з іншими ідеологіями, спираючись на такі характерні риси, як ірраціоналізм, осілість, помірковане ставлення до політичних свобод тощо. Окрему увагу приділено проблемі політичного представництва хліборобської верстви, яка на той час становила переважну частину населення Європи.

Навіщо Европі Конституція. In Критика, №10 (60), 2002, сс. 6-10.

2026-03-13T13:24:57+00:00

У тексті порушується проблематика інституційного оформлення процесів європейської інтеграції, зокрема питання запровадження єдиної конституції для Європи. Наголошується на принциповій недостатності суто економічних чинників для формування політичної спільноти у свідомості її громадян: лише політичний акт заснування здатний надати їй символічної кристалізації. У цьому контексті автор обґрунтовує політичну перспективність проєкту єдиної європейської конституції та переконливо спростовує наявні заперечення проти нього.

Яким має бути новий етос Европи? In Критика, №6 (92), 2005, сс. 2-4.

2026-03-13T13:43:05+00:00

Автор порушує питання перспектив інституційної реорганізації Європи у зв’язку з переходом від концепції держав-націй до «постнаціональних» держав. Наголошується на необхідності трансформації етосу індивідів, соціальних груп і навіть цілих народів у контексті цих процесів. У цьому зв’язку пропонується класифікація моделей інтеграції, або посередництва, пов’язаних із проблематикою ідентичності та відмінності. Зазначені моделі передбачають принципову можливість пам’яттєвого обміну між різними суб’єктами, що, за припущенням автора, може сприяти розв’язанню проблеми колективних ідентичностей.

Григорій Сковорода – предтеча українського євангелізму: Торонто, National Publishers Limited, 1956, 71 с.

2026-03-12T14:50:31+00:00

Праця є спробою заповнити наявні лакуни в осмисленні рушійних чинників життя та творчості Григорія Сковороди. У ній пропонується аналіз творчого доробку українського філософа у світлі його звернення до біблійної науки – євангелізму. Особлива увага приділяється вченню Сковороди про символічний світ Біблії, який не обмежується ні часом, ні простором і постає джерелом істинного знання про Бога.

Зміст

Від автора

Вступне слово

Розділ перший

Християнство і «двоєвір'я» в Україні

Розділ другий

Євангельська віра

Розділ третій

Григорій Савич Сковорода

Розділ четвертий

Філософія Сковороди

А) Бог

Б) Світ

В) Людина

Г) Щастя

Розділ п'ятий

Сковорода – предтеча українського євангелізму

Викраювання історіографій. Історіографія у пошуках крайнього. In Критика, № 6 (104), 2006, с. 12.

2026-01-08T18:52:42+00:00

Стаття є критичною відповіддю на пропозиції Андрія Портнова щодо структурного реформування історичної науки в Україні. Автор ставить під сумнів практичну здійсненність запропонованих змін, зокрема заміни ВАКу фаховими комісіями, наголошуючи на необхідності обговорення конкретних фінансових і організаційних наслідків для провінційних дослідників. Вирський також скептично оцінює можливість реалізації нової ролі історика як суспільного експерта в українських реаліях.

Здобуття ідентичности. In Критика, № 10 (108), 2006, с. 5.

2026-01-08T18:25:54+00:00

У статті проаналізовано механізми конструювання національної ідентичності інтелектуальною елітою. Автор аналізує послідовні етапи цього процесу: від археографічної роботи та публікації старожитніх текстів через написання національної історії до створення поетом-мітотворцем символічного коду колективної ідентичності. Пономарьов наголошує на взаємозалежності індивідуальної та колективної ідентичностей.

Фабрикування науки. In Критика, № 4 (114), 2007, с. 14.

2026-01-08T18:45:26+00:00

У статті критично проаналізовано захист докторської дисертації Петра Іванишина у Львівському університеті як приклад системних проблем української гуманітаристики. Автор розглядає феномен нової ідеологізації літературознавства («нацреалізму»), що претендує на монопольне визначення «українського підходу» до української літератури.

Ганна і її редактор. In Критика, № 5 (115), 2007, сс. 15–16.

2026-01-06T21:39:27+00:00

У статті автор зосереджує увагу на постаті Ганса Реснера – головного редактора перекладів англомовних текстів Ганни Арендт у Німеччині після 1950 року.

Аналізуючи його інтелектуальну та політичну біографію, автор акцентує на напруженій суперечності між пізнішою редакторською діяльністю Реснера, пов’язаною з рецепцією Арендт, та його попередньою участю в ідеологічному апараті націонал-соціалістичного режиму. Попри пізнішу прихильність до ідей Арендт, у період існування Третього Райху Реснер обіймав високі посади в націонал-соціалістичній партії. Його публічні виступи та теоретичні тексти цього часу вирізнялися виразно антисемітською спрямованістю та користувалися значним авторитетом серед представників владної еліти нацистського режиму. Автор статті послідовно викладає біографічні дані Реснера й критично аналізує поширені інтерпретації, які припускають істотну трансформацію його ідеологічних переконань або наявність прихованого ліберального світогляду, ставлячи під сумнів обґрунтованість таких тез.

Потьомкінська евроінтеґрація. In Критика, №12 (122), 2007, сс. 8–12.

2026-01-06T14:11:10+00:00

У статті аналізується процес формальної адаптації української освіти й науки до європейських стандартів у межах Болонського процесу. Автор критикує поверховість реформ, що зводяться до декларацій і імітації західних зразків без глибинної зміни академічних практик, етичних принципів і системи цінностей. Грабович підкреслює, що справжня євроінтеграція неможлива без оновлення інституцій, розвитку академічної автономії та культури відповідальності. Болонський процес у його поточному вигляді постає радше як «потьомкінський проєкт», покликаний створити ілюзію модернізації, ніж як інструмент реального розвитку освіти.

Слідами Адорно: масова культура й кіч. In Критика, № 1–2 (87–88), 2005, сс. 32–37.

2026-01-06T21:12:15+00:00

Текст є узагальнювальним оглядом основних теоретичних підходів до осмислення масової культури та кічу, а також їхньої ролі в сучасному мистецтві й соціальному просторі. Теоретичною основою дослідження слугують праці Теодора Адорно, зокрема його аналітичні розробки феноменів кічу та «культурної індустрії». Спираючись на позиції Адорно, авторка акцентує увагу на процесах фабрикованості та ілюзорного наслідування, що проявляються в різних сферах сучасного суспільства, водночас залучаючи ідеї інших представників постмодерністської та критичної філософських традицій.

Праця структурована на шість змістових розділів, кожен з яких пропонує окремий, але взаємопов’язаний ракурс аналізу кічу та масової культури. Ці феномени розглядаються у зв’язку з масовим виробництвом, процесами оречевлення та відчуження. Окрему увагу приділено їхнім кореляціям із фетишизацією, деестетизацією та продукуванням «нової реальності», яка мімікрує під іншу, однак позбавлена змістовного наповнення. Завершальний тематичний блок присвячено аналізу авангардизму та інших течій модерного мистецтва, які інтерпретуються авторкою як специфічні прояви кічу та масовості в художній сфері.

Европеєць як чужий. In Критика № 9 (95), 2005. сс. 8–10.

2026-01-06T20:16:34+00:00

Текст є авторською рефлексієющодо національної ідентичності, зосередженою на аналізі взаємозв’язку між образами українця та європейця. Ключовим аналітичним поняттям є меланхолія, яку автор трактує як форму суму за втратою уявного – зокрема ілюзорної можливості бути «іншим». У цьому сенсі меланхолія постає не як реакція на конкретну історичну втрату, а як екзистенційний досвід усвідомлення неможливості альтернативної ідентичності.

Теоретичною та художньої основою цієї рефлексії слугує книга Юрія Андруховича «Дванадцять обручів», у центрі якої – образ європейця, що намагається «порозумітися» з Україною під час перебування в її культурному та соціальному просторі. Залучаючи цей текст, автор здійснює аналізрепрезентацій українців і «європейців», присутніх у ширшому дискурсі української літератури та культури, з метою їх критичного переосмислення й деконструкції усталених уявлень.

“Розстріляне відродження” і стратегії виживання. In Критика, № 4 (126), 2008, сс. 18–20.

2026-01-06T14:38:43+00:00

У статті аналізується феномен українського культурного ренесансу 1920–1930-х років, який завершився масовими репресіями радянського режиму. Автор пропонує критичний перегляд поняття «Розстріляного Відродження», наголошуючи на його неоднозначності: поруч із трагедією знищення інтелігенції існували спроби культурного спротиву, адаптації та виживання в умовах тоталітаризму. Він розглядає різні стратегії поведінки митців — від відкритого опору до вимушеного конформізму — і підкреслює, що навіть у найжорсткіших умовах існувала внутрішня свобода творчості. Стаття поєднує історичний аналіз із роздумами про роль літератури в збереженні ідентичності, показуючи складну діалектику між виживанням і гідністю, компромісом і духовним опором.

Стихія естетики – естетика стихій. In Критика, № 1–2 (87–88), 2005, сс. 38–39.

2026-01-06T21:51:38+00:00

Стаття присвячена книзі «Естетика чотирьох стихій. Земля, вода, вогонь, повітря» (Estetyka czterech żywiołów. Ziemia, Woda, Ogień, Powietrze) та колу ключових проблем, порушених у ній .

Автор залучає низку контекстуально споріднених праць, зосереджуючи особливу увагу на рефлексії образів стихій, природи й культури в межах сучасної екологічної думки та естетики. Окремо подано огляд найбільш актуальних, на думку автора, теоретичних інтерпретацій цих тем, із акцентом на ілюзорності межі між культурою та природою й ролі просторового сприйняття світу в людському досвіді.

Орієнталізм (пер. з англ. Віктор Шовкун): Київ, Основи, 2001, 511 с.

2026-01-06T14:22:02+00:00

Український переклад праці Едварда Саїда «Орієнталізм» (Orientalism), здійснений Віктором Шовкуном.

Пам’яті Анатоля Перепаді. In Критика, № 7–8 (129–130), 2008, с. 33.

2026-01-06T21:20:34+00:00

Текст є некрологом, присвяченим письменнику та перекладачу з французької та італійської мов Анатолю Олексійовичу Перепаді.

Пам’яті Вілена Горського. In Критика, № 6 (116), 2007, с. 10.

2026-01-06T20:36:52+00:00

Текст є некрологом, присвяченим видатному історику української філософії та філософу Вілену Сергійовичу Горському.

Українське життя австрійського архикнязя. In Критика, № 6 (128), 2008, сс. 18–21.

2026-01-06T14:57:07+00:00

Стаття присвячена постаті Василя Вишиваного – Вільгельма фон Габсбурга, представника європейської аристократії, який присвятив себе українській справі. Автор простежує життєвий шлях героя – від дитинства в імперській родині до усвідомленого прийняття української національної ідентичності. У тексті висвітлюються ключові етапи його біографії, політична діяльність, участь у визвольному русі та трагічна загибель у радянських застінках. Василь Вишиваний постає як символ духовного вибору, приклад відданості ідеї свободи й солідарності між народами Європи. Стаття поєднує історичний аналіз із культурно-психологічним виміром, підкреслюючи значення його постаті для формування модерної української ідентичності та національної пам’яті.

Випробовування тілесности. In Критика, № 9 (95), 2005, сс. 16–18.

2026-01-06T21:57:36+00:00

У статті автор порівнює образи тілесності у творах Мілана Кундери та Вітольда Гомбровича. Він приділяє увагу ролі жіночої та чоловічої сексуальності, еротичності, екзистенції та стосунку між пошуками себе та Іншим.

Варто зазначити, що автор використовує застарілі форми розмови про сексуальну орієнтацію.

По різні боки барикади. In Критика, № 12 (110), 2006, сс. 12–14.

2026-01-06T14:31:01+00:00

У статті розглядається глибинне філософське протистояння між Платоном і Діогеном як символами двох протилежних типів мислення — авторитарно-ідеалістичного та анархічно-реалістичного. Онфре критикує платонізм за його відірваність від життя, за створення утопічних конструкцій, що виправдовують владу й підпорядкування індивіда державі. Натомість Діоген Синопський постає як філософ свободи, тілесності, індивідуальної автономії, що заперечує будь-яку ієрархію та закликає до життя в злагоді з природою.

Автор проводить паралелі між цими двома позиціями в історії — від античності до ХХI століття, показуючи, як платонізм породжував ідеології тоталітаризму, тоді як діогенівська лінія живила дух опору, критичності та радикальної етики. Онфре наголошує, що вибір між Платоном і Діогеном — це вибір між покорою та свободою, між владою і життям.

Дослідження з етнометодології (пер. з англ. Віктор Шовкун): Київ, Курс, 2005, 340 с.

2025-12-30T07:41:28+00:00

Український переклад праці Гарольда Ґарфінкела «Дослідження з етнометодології» (Studies in ethnomethodology), здійснений Віктором Шовкуном.

Філософ бездомних і голодних. In Критика, № 7-8 (117-118), 2007, сс. 22-26.

2025-12-29T22:37:56+00:00

Стаття присвячена множинності інтерпретацій філософського доробку Михайла Бахтіна. Авторка простежує етапи поширення текстів Бахтіна в Росії та світі: відкриття й героїзацію його постаті постсталінськими російськими інтелектуалами, рецепцію поняття діалогу Бахтіна спершу континентальною традицією, потім — американською славістикою, зіткнення західного й російського трактувань ідей філософа після завершення Холодної війни та трансформацію цих ідей у пострадянській Росії. Описано кардинально різні «іпостасі» Бахтіна: революціонер, консерватор-антимодерніст, етичний та соціальний філософ, православний фундаменталіст, єретик-антихрист. Авторка зосереджується на поняттях «бездомності» та «голоду» як таких, що поєднують біографію Бахтіна з його філософією та дозволяють пристосовувати останню до потреб великої кількості взаємно суперечливих дискурсів.

Симулякр Бодріяра. In Критика, № 4 (114), 2007, сc. 30-31.

2025-12-29T12:05:10+00:00

У статті вшановується інтелектуальна спадщина Жана Бодріяра та подається інтерпретація Олександром Івашиною вибраних аспектів його філософського доробку. У центрі аналізу перебувають такі ключові напрями філософії Бодріяра: по-перше, критика принципу раціональності та культури видовища в умовах сучасного суспільства; по-друге, проблематика соціальної філософії, споживацького світогляду та виробництва попиту на смисли; по-третє, осмислення проблеми справжнього в сучасній культурі. Завершується стаття роздумами щодо феноменів гіперреальності та симуляції, а також наголошенням на значущості філософського внеску Бодріяра.

Поняття самопізнання у Сковороди і Сократа : компаративне дослідження. In Наукові записки НаУКМА, т. 1, Філософія та релігієзнавство, 1996, сс. 49-54.

2025-12-29T22:24:30+00:00

Матеріал є статтею, присвяченою порівнянню філософських поглядів Григорія Сковороди і Сократа. Особлива увага приділена поняттю самопізнання. Окрім здійснення компаративного аналізу, Іван Фізер розвінчує хибні уявлення та маніпуляції деяких російських і українських інтерпретаторів текстів Сковороди. Автор детально дослідив мовний аспект філософських міркувань. Також було згадано про зв’язок гносеологічних ідей із метафізикою та етикою обох філософів, де Фізер знаходить не тільки спільне, але й розбіжне. Наприкінці тексту автор запропонував альтернативний підхід, котрий залучає неоплатонічну інтепретацію доробку Сковороди.

Двадцяте століття Ричарда Рорті. In Критика, № 7-8 (117-118), 2007, сс. 27-28.

2025-12-29T11:26:57+00:00

Стаття написана після смерті Річарда Рорті та представляє своєрідний підсумок його філософського надбання. Автор презентує біографію філософа з точки зору становлення Рорті як мислителя та простежує еволюцію його ідей. У статті представлено головні ідеї філософа: поняття континґентості, іронії та солідарності, поєднання консервативності та ліберальності в політичній філософії, погляд на філософію як літературну практику та реабілітація людської уяви від засилля віри та розуму. Зрештою, автор наголошує на важливості фігури Рорті в контексті формування інтелектуальної атмосфери ХХ століття.

Гра з ХХ століттям. In Критика, № 10 (108), 2006, сс. 2-4.

2025-12-29T23:09:58+00:00

Стаття є оглядом на дві тематично близькі праці: «Роздуми над сплюндрованим сторіччям» Роберта Конквеста та «Червоне століття» Мирослава Поповича. Обидві книги зосереджуються на критичному аналізі історії Радянського союзу, включно зі сталінським терором та співпрацею СРСР з Німеччиною у 1939-1941 роках. Відмінність у підходах Конквеста й Поповича автор вбачає насамперед в оцінці ролі західних демократичних країн. Конквест зображує їх як жертву, свого часу обмануту Сталіном, а в можливих невдачах західних демократій після розпаду Радянського союзу звинувачує лівих радикалів та їхній вплив на західних інтелектуалів. Попович же, за словами автора, попри чітку антикомуністичну позицію, є далеким від ідеалізації Заходу. Підкреслюється, що, якщо у випадку Поповича упередженість в оцінці окремих постатей та подій є ситуативною, то праця Конквеста глибоко суб’єктивістська. Об’єктом різкої критики автора стає опис Конквестом ідеї об’єднаної Європи як насильницької й контрпродуктивної.

Синдром парадокса: Віктор Петров-Домонтович як персонаж української гуманітаристики. In Україна Модерна, № 5 (16), 2010, сс. 303-312.

2025-12-29T21:40:32+00:00

Матеріал є критичним оглядом двох праць, присвячених постаті Віктора Петрова: «Поетика парадокса» Віри Агеєвої та «Таємниця роздвоєного обличчя» Мар’яни Гірняк. Авторка висловлює методологічні зауваги щодо попередніх спроб осмислити біографію й творчість Петрова. У статті підкреслено важливість розгляду постаті у контексті марксизму і комунізму, чим нехтують дослідниці. На думку Катерини Рубан, біографісти безпідставно тяжіють до «відбілення» честі Петрова. Або довільно інтепретують його творчість, приписуючи недоречні характеристики.

Присутність і метаморфози кіно-ока. In Критика, № 9 (119), 2007, сс. 21-22.

2025-12-29T22:58:01+00:00

Стаття пропонує огляд книги Ульриха Ґумбрехта «In Praise of Athletic Beauty», яка тематично продовжує його працю «Production of Presence: What Meaning Cannot Convey» та розглядає спорт як естетичну подію. Матеріал складається зі вступу та двох частин.

У вступі авторка актуалізує питання про досяжність у сучасну епоху декларованого Ґумбрехтом ідеалу людського життя, де тіло та розум могли б одночасно проживати той самий досвід

Перша частина містить стислий опис структури книги та розглядає опозицію категорій «значення» й «присутність». Апелюючи до думки Ґумбрехта, авторка виокремлює безпосередність та розчинення в інтенсивності подій як ключові характеристики присутності.

У другій частині аналізується вплив візуальних технологій на наше сприйняття дійсності на прикладі фільму «Олімпія» Лені Ріфеншталь. Авторка припускає, що сформований в кінострічці Ріфеншталь образ Олімпійських ігор 1936 року досі опосередковує наше бачення спорту в реальності. Робиться висновок про можливість злиття досвідів розуму й тіла завдяки інтерактивності сучасних медіа.