Archivum Sententiarum

Роздуми про переклад In Критика, № 9 (71), 2003, сс. 21-23.

2025-11-21T20:06:25+00:00

У статті розглянуто феномен перекладу в контексті сучасних викликів інформаційної доби. Гаврилів розглядає переклад як наслідок Вавилонського змішання мов, що створило умови для міжкультурної комунікації та водночас обмежило людські можливості. Проаналізовано роль перекладача як посередника між культурами, який повинен володіти глибокими знаннями власної мови та розуміти етос і табу різних культурних спільнот. Критично оцінено вплив соціального замовлення на якість перекладів українською мовою. У підсумку Гаврилів закликає до створення концептуальної історії українського перекладознавства та осмислення перекладу як наукової дисципліни глобального значення.

Післядемократія In Критика, № 5 (79), 2004, сс. 12–13.

2025-11-21T19:46:30+00:00

У статті розглянуто загрозу для демократичних інституцій у США та країнах Західної Європи через вплив заходів, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Автор аналізує наслідки впровадження заходів безпеки, які можуть призвести до обмеження громадянських свобод. Рорті застерігає, що такі процеси сприятимуть формуванню «великодушного деспотизму», подібного до неофеодальних структур влади. У підсумку наголошено на потребі збереження демократичних засад. З англійської переклала Катерина Ботанова.

Про відношення образотворчих мистецтв до природи (пер. з нім. Дарія Сироїд) In Мислителі німецького романтизму: Івано-Франківськ, Лілея-НВ, 2003, сс. 364–374.

2025-11-21T20:20:10+00:00

У праці Фридриха Шелінґа «Про відношення образотворчих мистецтв до природи» досліджено антиномію «мистецтво – природа». Автор обґрунтовує концепцію творчої сили природи як активного знання та необхідність духовного оволодіння художником продуктивними силами природи. Аргументація твору розгортається з постійними апеляціями до античної культури, зокрема до грецького мистецтва як зразка досягнення синтезу краси і грації.

Фрагменти твору «Про відношення образотворчих мистецтв до природи» переклала з німецької Дарія Сироїд за виданням: Schelling F. W. J. Über das Verhältnis der bildenden Künste zu der Natur. Eingeleitet und herausgegeben von Lucia Sziborsky. – Hamburg: Felix Meiner Verlag, 1983. Переклад містить примітки.

Дмитро Заболотній

У сутінках інтелектуалізму In Критика, № 1-2 (75–76), 2004, сс. 31-32.

2025-11-21T19:58:20+00:00

У статті проаналізовано феномен інтелектуалізму та трансформації уявлень про інтелектуала. Критично розглянуто традиційні дефініції інтелектуалізму, підкреслено неможливість звести їх лише до ерудованості. Лютий обґрунтовує тезу про інтелектуала як медіума між дійсністю та сферою творчого пошуку, який протистоїть утилітарному використанню знання. У підсумку охарактеризовано сучасного інтелектуала як людину у стані творчої невизначеності і готову експериментувати, а не лише обізнану.

Про суть німецької науки (пер. з нім. Дарія Сироїд): Івано-Франківськ, Лілея-НВ, 2003, сс. 354–363.

2025-11-21T20:37:34+00:00

У праці «Про суть німецької науки» Фридриха Шелінґа представлено його концепцію національного характеру німецької філософії та науки. Автор аналізує специфіку німецького інтелектуального розвитку від релігійної реформації XVI століття до кантівської революції в пізнанні. Особливу увагу приділено критиці дуалістичного мислення та обґрунтуванню необхідності синтезу духовного й природного начал. Шелінґ формулює завдання німецького духу як відродження релігії через найвищу науку та досягнення синтетичного знання про природу і дух.

Фрагменти твору «Про суть німецької науки» переклала з німецької Дарія Сироїд за виданням: Die Deutschen Romantiker, In Zwei Bänden. Bd. 1. – Salzburg: Das Berglamd-Buch, 1964. Переклад містить примітки.

Дмитро Заболотній

Колоніяльна війна та психічні розлади In Вперед, 30.06.2014.

2025-11-20T14:59:23+00:00

Матеріал є перекладом п’ятої глави книги «Гнані і голодні» Франца Фанона. Автор звертається до власної психіатричної практики. Описано випадки ментальних розладів серед алжирців, спричинених дегуманізуючою дійсністю колоніалізму. Автор підкреслює, що такі психопатології неможливо вилікувати, не змінюючи суспільний лад. Зроблено висновок, що в умовах колоніального гніту ментальні хвороби та їхні соматичні прояви є формою несвідомого політичного спротиву. Агресію всередині алжирської спільноти протягом періоду колонізації автор протиставляє її згуртованому спротиву під час національно-визвольної війни. Революційну боротьбу він вважає єдиним способом подолання колоніальної травми.

Пер. з фр.: І. Цюпа, І. Ковальська, К. Шепетюк.

Оригінал: Frantz Fanon, Les Damnés de la terre, Paris: Éd. François Maspero, 1970 (petite

collection Maspero).

У кінці черги по гамбургери In Критика, № 6 (68), 2003, сс. 9-10.

2025-11-20T10:39:21+00:00

Матеріал є оглядом на книгу Томаса Фридмана «Лексус і оливкове дерево. Зрозуміти глобалізацію», переклад якої українською мовою вийшов у 2002 році. Текст складається з п’яти частин.

У першій частині Бендик розглядає вплив концепції «кінця історії» Френсиса Фукуями на західних інтелектуалів. До числа цих інтелектуалів він відносить Томаса Фридмана з його «теорією золотих дуг». Об’єктом іронії автора стає Макдональдс, обраний Фридманом як метафора процесів глобалізації.

Друга частина присвячена критиці спроб Фридмана описати глобалізацію як виключно позитивне явище. Автор підкреслює, що глобалізація неможлива без застосування економічного та навіть збройного тиску. Він звертається до роздумів ідеолога антиглобалістського руху сапатистів Субкоманданте Маркоса, вважаючи їх переважно слушними.

У третій частині автор стверджує, що події 11 вересня 2001 року стали крахом просвітницького політичного проєкту. Констатується, що сучасна західна людина є «постматеріалістичною», тобто ставить самореалізацію та прагнення зробити світ кращим вище за споживацькі цінності.

У четвертій частині Бендик розглядає довіру як єдиний міцний фундамент суспільних стосунків, а страх перед Чужим, викликаний загрозою тероризму – як чинник, що її підриває.

П’ята частина містить висновок про кризу універсалістської західної ідеї.

Пошуки антропології In Критика, № 10 (72), 2003, сс. 19-22.

2025-11-20T15:11:37+00:00

Матеріал є оглядом на книгу Віталія Табачковського «У пошуках невтраченого часу. Нариси про творчу спадщину українських філософів-шістдесятників», присвячену Київській філософській школі. Ємець-Доброносова ставить під сумнів доцільність використання терміну «школа» щодо академічного філософського осередку, сформованого в 1960-х роках завдяки Володимиру Шинкаруку. Іншою критичною заувагою до праці Табачковського є те, що, вбачаючи важливий гуманістичний потенціал в екзистенціально-комунікативних ідеях членів Київської філософської школи, він перебільшує роль та представленість цих ідей у їхніх творах. Авторка наголошує на необхідності для української філософії створення й розвитку нових теорій та концепцій, на противагу пошуку завуальованих філософських імпульсів у вимушено заангажованих на користь марксизму працях радянського минулого.

Міти построзвитку та модернізація In Критика, № 10 (72), 2003, сс. 8-10.

2025-11-20T10:49:43+00:00

У статті Павла Кутуєва йдеться про школу построзвитку та одного з її засновників – Артуро Ескобара. Автор порівнює теорію построзвитку зі світ-системним аналізом Імануеля Валерстайна. Зазначається, що ці два філософи приходять до схожих висновків різними шляхами. Якщо світ-системний аналіз спирається на троцькістську версію неомарксизму, то теорія построзвитку апелює до вчення про дискурси Мішеля Фуко. Построзвиток розглянуто як реакцію на політичні практики модернізації країн третього світу. Основною метою теорії построзвитку постає пояснення того, як дискурс розвитку конституює реальність жителів цих країн. Автор застерігає від некритичної ідеалізації докапіталістичних незахідних економік, яка, на його думку, може призвести до виправдання традиціоналізму.

Зародкова душа: ґенеза людської душі: Львів, Накладом автора, 1931, 48 с.

2025-11-18T10:10:25+00:00

У праці представлено погляди автора на природу душі, зокрема на її виникнення в людському тілі. Автор полемізує із уявленням, що душа людини є єдиною (лат. simplex) та незмінною, зауважуючи, що хиба цього уявлення полягає в наївному висновуванні неподільності душі з її просторової непротяжості. Автор, на противагу цьому, пропонує розглядати душу як життєвий принцип, який наділяє матеріальне тіло прикметами тієї чи іншої органічної форми, та є тим, що підтримує життя в тілі. Окрім цього, душа, на думку автора, не є статичною, а розвивається разом із фізичним тілом. Цю тезу Костельник обґрунтовує розвитоком й ускладненням душі в складніших організмах.

Автор доходить висновку, що найбільша таємниця живого загалом та душі як його принципу полягає у здатності відтворювати себе та бути пов’язаною із невідтворюваною матерією.

Самогубство: Соціологічне дослідження (пер. з фр. Леонід Кононович): Київ, Основи, 1998, 519 с.

2025-11-18T21:42:33+00:00

Український переклад праці Еміля Дюркгайма «Самогубство: Соціологічне дослідження» (Le Suicide: Étude de sociologie), здійснений Леонідом Кононовичем.

Зміст

Вступ

Загальна бібліографія

Книга перша: Позасуспільні чинники

Розділ І: Самогубство і психопатичні стани

Розділ ІІ: Самогубство і нормальні психологічні стани. Раса. Спадковість

Розділ ІІІ: Самогубство і космічні чинники

Розділ IV: Імітація

Книга друга: Суспільні чинники й суспільні типи

Розділ І: Методологічні основи їх визначення

Розділ ІІ: Егоїстичний суїцид

Розділ ІІІ: Егоїстичний суїцид (продовження)

Розділ IV: Альтруїстичний суїцид

Розділ V: Аномічний суїцид

Розділ VI: Індивідуальні форми різних видів суїциду

Книга третя: Суїцид як суспільне явище

Розділ І: Суспільна основа суїциду

Розділ ІІ: Зв’язок суїциду з іншими суспільними явищами

Розділ ІІІ: Практичні висновки

П'ять медитацій на “Плач Єремії” In Критика, №7–8 (57–58), 2002, сс. 27-34.

2025-11-18T21:14:56+00:00

У статті порушується проблема недостатньої дослідженості постаті Грицька Чубая, зокрема його епістолярного доробку. Матеріал структуровано навколо біографічного нарису поета та аналізу його листування з різними адресатами впродовж життя. Окремої уваги заслуговує постать автора дослідження, який є учасником музичного гурту «Плач Єремії». Завдяки цьому простежується тонкий зв’язок між поетикою Чубая, його «П’ятикнижжям» та концептуальним підґрунтям гурту.

Від України до Ukrainy, або Мова політики в перекладі In Критика, №9 (71), 2003, сс. 14-15.

2025-11-18T20:06:09+00:00

У статті розглянуто польський переклад праці Миколи Рябчука «Від Малоросії до України» [Pol.: Od Małorosji do Ukrainy]. Дослідник обґрунтовує тезу про етноцентричний характер тексту, попри українське походження перекладача. Аргументація спирається на аналіз термінологічних трансформацій: поняття націоналізм у перекладі замінено на більш нейтральний і прийнятний для польського читача відповідник — народний. Окрему увагу приділено фонетичним неточностям у іменному покажчику, що, на думку автора, віддаляють читача від українських персоналій. У підсумку переклад постає не лише мовним, а й ідеологічно маркованим явищем.

Поняття матерії в старинних атомістів і в нинішній фізиці: (відчит на наукових зборах Богословського Наукового Товариства, виголошений у Львові 30. ХІ. 1932): Львів, Богословське наукове товариство, 1932, 7 с.

2025-11-18T10:19:22+00:00

Матеріал є сканокопією статті Гавриїла Костельника з часопису «Богослів’я» (т. X, 1932 р., кн. 4). У матеріалі підкреслено, що атомістичне поняття матерії має заступити нове поняття — енергія, котра, на думку автора, має свої витоки у фізиці Ньютона. Врешті, автор зазначає, що введення нового поняття може стати підґрунтям для зближення фізики та релігії, зокрема, для розв’язання проблеми сполучення душі та тіла.

Фатальні стратегії (пер. з фр. Леонід Кононович): Львів, Кальварія, 2010, 192 с.

2025-11-18T21:54:38+00:00

Ukrainian translation of Jean Baudrillard's "Fatal strategies" (Les stratégies fatales) by Leonid Kononovych.

Contents

Ecstasy and Inertia

Figures of the Transpolitical

Ironic Strategies

The Object and Its Appropriation

For the Principle of Evil

Національно-визвольні змагання націоналізму з лібералізмом In Критика, №11 (73), 2003, сс. 3-6.

2025-11-18T21:31:45+00:00

У статті аналізуються співвідношення лібералізму та націоналізму крізь призму концепції Джона Ролза, викладеної у праці «Закон народів». Автор доводить, що принципи, запропоновані Ролзом, неминуче підтримують незалежність ліберальних народів у ліберальному світі, проте залишають невирішеною проблему їхньої сумісності з націоналізмом. У праці обґрунтовується, що попри складність і відсутність однозначної відповіді, існують вагомі концептуальні та практичні підстави розглядати лібералізм і націоналізм як сумісні явища. Додатково наголошено на емпіричному підтвердженні цієї тези на прикладі національно-визвольних рухів у пострадянських країнах. У підсумку підкреслюється, що взаємозв’язок лібералізму та націоналізму становить важливу проблематику, яка потребує подальшої уваги з боку сучасної політичної філософії.

Харківський університет і слобідська громада In Критика, №3(65), 2003, сс. 18-23.

2025-11-18T20:17:38+00:00

У статті розглядається заснування Харківського університету як унікального й водночас компромісного явища в історії української освіти та культури. Автор спирається на глибокий історико-географічний контекст, акцентуючи на ключовій ролі Василя Каразіна як ініціатора та організатора цього проєкту. Окреслюється значення університету для формування й розвитку інтелектуального середовища Слобожанщини, що перетворило Харків на один із провідних освітніх і культурних центрів початку ХІХ століття. Окрему увагу приділено процесам становлення університету, його функціонуванню та взаємодії з міським середовищем, що поступово вибудовувало образ Харкова як інтелектуального осередку. Водночас підкреслюється історична закономірність поступової передачі цього статусу Києву, який у подальшому утвердився як головний центр українського культурного та наукового життя.

Чом не співає огірок? In Критика, № 10 (72), 2003, сc. 26-27.

2025-11-18T10:37:22+00:00

Стаття Олі Гнатюк присвячена полеміці зі статтею Андрія Савенця «Від України до Ukrainy, або Мова політики в перекладі» («Критика»), темою якої є польський переклад праці Миколи Рябчука — «Od Małorosji do Ukrainy» (Krakow, 2002 р.). Авторка статті зазначає, що критикований Савенцем етноцентризм у перекладі не є визначальним для жанрової специфіки книги та підкреслює, що перекладацькі рішення у зазначеному виданні вказують радше на певні особливості польської мови.

Зрештою, авторка наголошує на значущості праці Рябчука для розуміння українського контексту у польському суспільстві.

Релігійна свобода перед викликом ідентичності In Критика, № 10 (72), 2003, сс. 5-7.

2025-11-18T22:12:43+00:00

У статті Віктора Єленського йдеться про загрози релігійній свободі в Україні за часів незалежності. Матеріал складається з п’яти частин.

У першій частині констатується, що, попри авторитарні тенденції в політиці, право на свободу віросповідання в Україні переважно не зазнає серйозних утисків. Причинами цього, на думку автора, є відсутність жорсткої конфесійної забарвленості в українському націоналізмі, наявність на території України декількох впливових конкурентних релігійних осередків та дистанційованість боротьби за релігійну свободу від ширшого руху за громадянські права.

У другій частині автор, апелюючи до думки Коула Дюрема, виокремлює чотири передумови релігійної свободи: плюралізм, економічна стабільність, легітимність наявного політичного режиму та готовність панівної релігійної спільноти толерантно ставитися до релігійних меншин.

Третя та четверта частини демонструють, чому в Україні наведені передумови відсутні. Особливу увагу приділено спробам агресивно налаштованих релігійних спільнот чинити тиск на державу з метою обмежити релігійну свободу громадян.

У п’ятій частині обґрунтовується хибність твердження про деструктивний вплив іноземних віровчень на національну ідентичність українців. Автор наголошує на змінності та суб’єктивності національної ідентичності. Протиріччя між релігійною свободою та національною ідентичністю він вважає ілюзорним.

Україна не Галілея, МОН не Назарет, а підтасування дипломів не панацея In Критика, №1-2 (123-124), 2008, сс. 35-36.

2025-11-17T20:53:55+00:00

У статті автор полемізує з Максимом Стріхою щодо питання відповідності звання кандидата наук західному ступеню PhD. Публікація є продовженням дискусії, розпочатої на сторінках «Критики» у №12 за 2007 рік.

Автор наполягає, що ці дві кваліфікації належать до різних академічних категорій і не повинні ототожнюватися. Намір прирівняти їх, за його оцінкою, фактично зводиться до трактування PhD як формального ярлика, що нівелює його змістовні аспекти. Відтак, на думку автора, конструктивним кроком був би розвиток у вітчизняних університетах повноцінних PhD-програм, подібних до тієї, котра була започаткована в НаУКМА.

У затінку філософів-квіток In Критика, № 10 (72), 2003, сc. 17-18.

2025-11-17T22:14:05+00:00

Стаття є рецензією Володимира Верлоки на працю Віталія Табачковського – «У пошуках невтраченого часу» (Київ, 2002). Рецензована праця присвячена аналізу розвитку філософської думки в Києві 1960 –1990х років, пов’язаної з інтелектуальною діяльністю співробітників Інституту філософії.

Автор рецензії наголошує, що наратив Табачковського вибудувано довкола опозиції між гуманістично орієнтованими філософами та тоталітарною системою, яка визначала рамки інтелектуального життя доби. Водночас у рецензії підкреслено, що феномен Київської школи потребував ширшої взаємодії із суспільством, аби набути статусу «знання-влади» у беконівському розумінні.

Посттоталітарне філософування In Критика, № 3 (77), 2004, сс. 18-19.

2025-11-17T21:48:08+00:00

Стаття Олега Хоми присвячена концептуалізації феномену Київської світоглядно–антропологічної школи 196–1980-х років та суперечностей, що супроводжували її існування. Автор показує, що термін «школа» часто виступає як штучно сконструйований ретроспективний ярлик, який маскує складні процеси формування інтелектуального середовища. Хома аналізує марксистську заангажованість філософів доби та їхні ролі у становленні посттоталітарного етосу, виявляючи, що саме за умов поступового ослаблення тоталітарного контролю зароджувалися нові інтелектуальні практики. У статті доведено, що Київський філософський осередок функціонував як середовище продукування ідей, а не як конгломерат однакових методологічних позицій.

Культ вигнання In Критика, № 1-2 (75-76), 2004, сс. 33-35.

2025-11-17T21:32:09+00:00

У статті Яна Бурума порушено проблему трансформації феномена вигнання: від трагічного досвіду вимушеної втрати батьківщини до метафоризованого, а подекудий стилізованого «модного» статусу інтелектуала–аутсайдера. Автор демонструє, що сучасна інтелектуальна традиція часто ототожнює вигнання з романтизованою позицією дистанції та критичності, ігноруючи реальні страждання тих, хто був позбавлений дому. Проаналізовано літературні та філософські приклади: від біблійної оповіді про Адама й Єву – до творів Джойса, Адорно та Саїда, які розкривають двозначність вигнання як метафори і як життєвої необхідності. У статті доведено, що вигнання стало не лише культурною темою, але й своєрідним привілеєм для інтелектуалів, які перетворили його на спосіб самовизначення та інструмент критики суспільства. Автор показав, що ця подвійність між досвідом реальних вигнанців і символічним вибором інтелектуалів визначає парадоксальну привабливість вигнання у сучасному культурному дискурсі.

Чи з Назарета може вийти щось добре? In Критика, № 1-2 (123-124), 2008, с. 34.

2025-11-17T21:12:03+00:00

У статті автор полемізує з Григорієм Грабовичем щодо відповідності звання кандидата наук західному ступеню PhD крізь призму сприйняття цих ступенів у природничих та гуманітарних науках. Публікація є продовженням дискусії, опублікованої на сторінках «Критики» у №12 у 2007 році.

Стріха, на відміну від Грабовича, вважає, що ці ступені є співмірними – вітчизняне звання кандидата наук, на його думку, може вважатися відповідним рівню західного PhD. Такий висновок ґрутнтується на проведеному автором порівнянні дисертаційних досліджень українських науковців та їхніх західних колег.

Присмерк майбутнього In Критика, № 1-2 (75-76), 2004, сc. 2-3.

2025-11-17T22:23:31+00:00

У статті автор аналізує політичні тенденції сучасного йому світу в контексті подій 2003 року. Мирослав Попович наголошує, що такі явища, як реставрація комуністичних практик у Росії, зростання хвилі ненависті, спричинене війною в Іраку, а також невдалі спроби узгодження європейської конституції, засвідчують нагальну потребу у гуманістичному підході до розв’язання глобальних проблем. У підсумку Попович закликає українців формувати власні відповіді на виклики глобалізованого світу, не покладаючись на допомогу ззовні.

Антропологія антропології In Критика, № 3 (77), 2004, с. 15.

2025-11-17T22:02:13+00:00

Стаття містить роздуми Володимира Верлоки щодо феномену Київської світоглядно-антропологічної школи, розглянутого у контексті публікації праці Віталія Табачковського «У пошуках невтраченого часу» (Київ, 2002). Автор наголошує, що це інтелектуальне явище репрезентує широкий спектр характеристик української інтелектуальної історії 1960 – 1990-х років – від ідеологічних обмежень до антропологічних інтенцій гуманітарного знання. Верлока підкреслює, що подальший розвиток світоглядно-антропологічного підходу дав би змогу глибше осмислити феномен «вільного мислення», зокрема прояснити умови його можливості та виявити чинники його поступового занепаду.

Риторика замість аргументації In Критика, № 3 (77), 2004, сс. 17-18.

2025-11-17T21:39:48+00:00

У статті Василя Лісового досліджується проблема штучного конструювання поняття «київська світоглядно-антропологічна школа». Автор демонструє, що претензія на існування окремої школи не підтверджується ні методологічною оригінальністю, ні характером дослідницьких підходів, а спроби виділити її як окремий інтелектуальний напрям часто зумовлені риторичною маніпуляцією. Лісовий аналізує суперечку між діалектичним і логіко-аналітичним підходами, вказуючи на обережність київських філософів у контексті радянської ідеології та порівнює їхні публікації із текстами західних авторів. У статті доведено, що підкреслений у назві «школи» акцент на світогляді та антропології не є специфічним для київського середовища і часто повторює загальні тенденції доби. Автор показує, що саморепрезентація «школи» спирається радше на риторику, ніж на реальну наукову оригінальність, і підкреслює важливість аналітичної точності у визначенні філософських шкіл. Таким чином, стаття уточнює спосіб концептуалізації київських інтелектуальних тенденцій другої половини XX століття та критикує надмірне спрощення історико-філософського контексту через риторичні ярлики.

Інтелектуали, інтеліґенція, експерти In Критика, № 1-2 (75-76), 2004, сс. 28-29.

2025-11-17T21:23:19+00:00

Стаття Ірини Кучми присвячена проблемі трансформації ролі інтелектуалів у сучасному суспільстві та медійній культурі. Авторка аналізує процес переходу від класичного образу інтелектуала – носія універсальних цінностей і громадянського критика, до постаті експерта, чия компетентність комерціалізується та використовується для легітимації владних дискурсів. У праці також було продемонстровано, як інтелектуали втрачають автономію, опиняючись у залежності від політичних і економічних еліт, що зумовлює їхню маргіналізацію або підпорядкування інтересам влади. Особлива увага приділена українському контексту, де криза ролі інтелектуалів поглиблюється браком публічної сфери, слабкістю університетських інституцій та відсутністю органічних інтелектуалів, здатних поєднувати наукову, громадянську й політичну діяльність. Було доведено, що значущість інтелектуала сьогодні визначається його здатністю чинити опір домінантним ідеологіям, відстоювати автономію знання та захищати власні цінності.

Плаґіят і його контексти In Критика № 4 (78), 2004, сс. 20–27.

2025-11-16T21:51:43+00:00

Стаття Григорія Грабовича становить критичний аналіз феномену плагіату в історико-культурному та інтелектуальному просторі України. Структурно текст поділений на 8 частин. На його початку автор звертається до випадку з “Наратологічноим словником” Олександра Ткачука – ситуації, яка є показовою для порушеної проблематики й відіграє центральну роль у запропонованому огляді.

У перших частинах Грабович окреслює загальні підходи до розуміння поняття “плагіат”, простежує історичні форми його появи та еволюцію трактувань у різні епохи. Окрему увагу приділено працям 1990-2000 років, котрі досліджують вплив новітніх технологій, а також культурно-освітніх особливостей окремих країн на поширення плагіату, передусім у академічному середовищі. Рефлексія над цими дослідженнями безпосередньо підводить до тематичного кола двох завершальних частин статті, у яких автор детально аналізує сучасний стан проблеми плагіату та практик несанкціонованого запозичення в Україні.

Відштовхуючись від випадку з “Наратологічним словником”, який був повністю запозичений Ткачуком із A Dictionary of Narratology Джеральда Принса, Грабович з’ясовує можливі причини появи подібних явищ та механізми, що сприяють їхній легітимації. Серед ключових чинників він виокремлює вплив радянських інтелектуальних практик, котрі сприяли толеруванню неякісних антинаукових досліджень і формуванню відповідних моделей поведінки в освітньому та науковому середовищах.

Витлумачення невтрачених речей In Критика, № 4 (78), 2004, с. 29.

2025-11-16T21:11:27+00:00

Матеріал є відповіддю Віталія Табачковського на критику його книги «У пошуках невтраченого часу. Нариси про творчу спадщину українських філософів-шістдесятників». У тексті автор окреслює ключові проблемні вузли, розглянуті у своїй праці, та аналізує характер їхнього сприйняття в академічному середовищі. Табачковський також рефлексує над власним досвідом співпраці й інтелектуальної взаємодії з двома поколіннями українських філософів, залучених до формування інтелектуального ландшафту другої половини ХХ століття.

Месмер і Фройд, або Медицина, що стає філософією In Критика, №4 (174), 2012, сс. 30-31.

2025-11-16T22:54:50+00:00

У статті автор розмірковує над взаємозв'язком між месмеризмом і фройдизмом, аналізуючи масштаби культурних трансформацій, породжених цими інтелектуальними течіями. Магнетична теорія постає у нього не лише як медичний феномен, але й як чинник, котрий істотно вплинув на розвиток філософської та літературної думки. Автор наголошує, що діалектична традиція німецької філософії ХІХ століття та романтизм загалом відтворювали логіку тяжіння й відштовхування, властиву магнетичному способу мислення.

Месмеризм, за його інтерпретацією, був симптомом і водночас виразником епохи ХІХ століття, тоді як фройдизм відбиває духовний клімат ХХ століття. Для месмеризму визначальною була ідея поєднання індивідуального Я з колективним цілим, тоді як фройдизм підкреслював відносність людських потягів і мінливість їхніх об'єктів. У межах месмеристської парадигми об'єкт кохання виступав центром притягування бажання; у фройдистському ж підході він радше розглядається як мішень проєкцій, де конкретні властивості чи недоліки об'єкта мають вторинне значення.

Остап Вишня - свідок найкращого твору Миколи Хвильового In Український вісник, № 7–10, 1988, с. 40-44.

2025-11-16T22:25:01+00:00

У статті проаналізовано низку письмових матеріалів, які фіксують дружні стосунки та взаємну поваги між двома відомими українськими письменниками XX століття — Остапом Вишнею та Миколою Хвильовим. Попри звинувачення й переслідування, яких обидва зазнали на початку 1930-х років, вони продовжували підтримувати один одного як у приватному житті, так і в творчій діяльності. У тексті наведено, зокрема, спогади дочки Миколи Куліша та проаналізовано останній письмовий відгук Остапа Вишні про Миколу Хвильового, створений під час його перебування у виправно-трудових таборах. Автор також звертає увагу на позитивні характеристики, якими письменники обмінювалися у своїх статтях і присвятах до власних творів.

Окремі фізичні оригінали цих документів на час підготовки статті зберігалися в особистому архіві автора.

Втеча по колу як спокута за інших In Критика № 6 (56), 2002, сс. 34–35.

2025-11-16T22:07:38+00:00

Матеріал є рецензією Елеонори Соловей на твір Костянтина Москальця “Келія Чайної троянди”.

Авторка пропонує розгорнутий аналіз як сильних, так і слабких сторін книги. Текст Москальця, написаний у формі щоденника, охоплює десятирічний період життя головного героя/оповідача (1989 – 1999,) який, на думку Соловей, є складним для реконструкції у такому особистісному форматі. Рецензентка звертає увагу на значну кількість повторів і тематичних циклічностей, що, за її оцінкою, надають твору певної монотонності та негативно позначаються на його композиційній динаміці.

Водночас Соловей відзначає авторську сміливість і щирість, які поєднуються з виразно індивідуалістичним, подекуди відлюдницьким світоглядом Москальця. Окремо підкреслено наявність елементів самодеструктивної поведінки, що місцями набуває романтизованого звучання завдяки високій культурі письма та майстерному володінню мовою.

У цьому випуску “Критики” разом із рецензією опубліковано також коментарі Сергія Жадана та самого Костянтина Москальця, які розширюють контекст рецепції твору.

Спогад про Василя Стуса In Український вісник, № 7–10, 1988, сс. 47-49

2025-11-16T21:28:45+00:00

Матеріал є спогадовою нотаткою Івана Геля про Василя Стуса –українського поета-шістдесятника, з яким його поєднували тривалі дружні стосунки. Автор докладно описує їхні спільні інтелектуальні зацікавлення, зустрічі та розмови, а також досвід співжиття в умовах несвободи. У тексті підкреслюється, що обидва вони високо цінували й систематично опрацьовували доробок Дмитра Чижевського, Богдана-Ігоря Антонича, Олега Ольжича та інших провідних інтелектуалів.

Поданий фрагмент є частиною листа з місць заслання, адресованого закордонному кореспондентові. З огляду на цензурні обмеження та необхідність обережного висловлювання, у ньому свідомо уникаються слова «тюрма», «табір», «камера», а низка аспектів невільницького життя передається у завуальованій формі. Відомо, що лист був доставлений адресатові; інформація про будь-які попередні публікації цього тексту відсутня.

Неперекладність лексиконів In Критика, №11-12 (181-182), 2012, с. 19.

2025-11-16T23:05:57+00:00

Стаття є рецензією на перші два томи «Європейського словника філософій: Лексикону неперекладностей», виданих видавництвом «Дух і Літера» у 2009 та 2011 роках. На думку автора, укладачі словника послідовно обстоюють принцип філософського плюралізму. Рецензент виокремлює три можливі рівні прочитання видання: рівень пересічного читача, рівень перекладача та рівень філософа. У підсумку він наголошує, що сама ідея неперекладності слугує показником культурного різноманіття та засвідчує специфіку різних інтелектуальних традицій.

Виголювання української освіти In Критика, №1-2 (123-124), 2008, с. 33.

2025-11-16T22:40:15+00:00

У статті авторка критично розглядає запровадження Болонської системи в українській вищій освіті. До основних її недоліків вона відносить істотне збільшення адміністративного й методичного навантаження на викладача, фрагментацію навчальних курсів на окремі модулі, що, на її думку, ускладнює для студентів формування цілісного бачення опанованого матеріалу, а також скасування гуманітарних дисциплін у програмах технічного та -інженерного спрямування. Авторка наполягає, що в освітній політиці українському суспільству не слід беззастережно наслідувати європейські моделі, оскільки механічне відтворення західних підходів лише поглиблюватиме кризові явища у вітчизняній освіті.

Українська інтелектуальна докса: спроба діягнозу In Критика № 1–2 (75–76), 2004, сс. 26–27.

2025-11-16T22:13:35+00:00

У матеріалі автор рефлексує над поняттями «інтелектуал» та «інтелігенція» й намагається визначити їхнє місце в українському культурному та суспільному житті. Він підкреслює роль радянського минулого та інших соціальних зрушень і змін кінця ХХ – початку ХХІ століття у формуванні інтелектуальних осередків в Україні. Крім того, автор пропонує термін «інтелектуали-циніки», які, на його думку, становлять новий проблемний феномен українського інтелектуального середовища.

Українські інтелектуали: в режимі витіснення In Критика, №1-2 (75-76), 2004, сс. 24-25.

2025-11-15T20:42:52+00:00

У матеріалі представлено міркування Володимира Фадєєва щодо української гуманітаристики початку XXI століття. Стаття складається з чотирьох частин. Спершу автор окреслює загальний стан культури й політики. Далі розглянуто вплив історичних обставин на тенденції в гуманітаристиці. На думку Фадєєва, дослідники різних поколінь відтворюють різні типи української ідентичності: від сталої історичної до нової емігрантської. Розмежувавши універсальних інтелектуалів та фахівців у конкретних галузях гуманітаристики, автор критикує перших за ігнорування актуальних викликів і потреб суспільства.

Волинь: наше і не наше горе In Критика, № 5 (67), 2003, сс. 2-3.

2025-11-15T20:19:21+00:00

Стаття містить роздуми Мирослава Поповича щодо Волинської трагедії 1943-1944 років. Автор проблематизує ставлення українського суспільства до негативних подій в історії України. У тексті порушено питання історичної та національної ідентичносей, а також розглянуто політичні особливості сучасних інститутів пам’яті. Філософ стверджує, що уявлення про колективну відповідальність є застарілими. Провідною тезою тексту є утвердження принципу індивідуальної відповідальності, що ґрунтується на свідомому виборі ідентичності та спрямованості на сучасні форми комунікації, культуру пам’яті й практики взаєморозуміння – передусім у взаєминах із польським суспільством.

Шостий у ґроні. В. Домонтович в історії української прози In Домонтович В. Проза. Три томи, т. 3: Нью-Йорк, Сучасність, 1988, сс. 505-556.

2025-11-15T20:51:52+00:00

Матеріал є супровідною статтею до тритомного видання прози В. Домонтовича авторства його упорядника — Юрія Шевельова. У статті обстоюється нетиповий погляд на історію спілки київських неокласиків. На думку Шевельова, постать В. Домонтовича несправедливо виводилась на периферії культурного процесу міжвоєнної України. Автор обґрунтовує позицію, згідно з якою прозу письменника варто включати до основного доробку так званого «ґрона». У статті детально відтворено історичний контекст творчості та комунікації В. Домонтовича із Миколою Зеровим, Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Михайлом Драй-Хмарою та Освальдом Бурґгардтом. Шевельов здійснив глибокий аналіз філософських тем любові та ірраціональності, політичної кон’юнктури та джерел натхнення В. Домонтовича.

Поневолені університети In Критика, № 3 (65), 2003, сс. 15-17.

2025-11-15T20:33:24+00:00

У матеріалі представлено візію Андрія Портнова щодо стану вищої освіти в Україні радянського періоду. Розглянуто праці Джона Конелі, Анджея Валіцького, Станіслава Мужанського, Івана Крип’якевича. Автор характеризує діяльність українських університетів упродовж XX століття. Центральною темою статті є тотальна «совєтизація» та конформізм в освітніх осередках як гуманітарного, так і природничого спрямування. За Портновим, можливості здійснювати наукову діяльність в університеті майже не було: робота підтримувалась завдяки ініціативній меншості, пригнічуваній офіційними інституціями. У статті йдеться про вплив влади на освіту, діяльність конкретних науковців, особливості навчання та історії українських, польських, чеських та німецьких університетів.

В. П. Петров — учений універсал In Археологія, № 3, 1990, сс. 95-100.

2025-11-13T14:16:35+00:00

Матеріал висвітлює погляди Михайла Брайчевського на постать Віктора Петрова як науковця, що працював у різних галузях. Автор проаналізував загальні риси науки XX століття. У статті здійснено спробу осмислити причини виникнення універсальних гуманітарних методологій. За автором, методи історії та археології потребують загальних і, в певному сенсі, філософських знань та навичок. Саме такий підхід Брайчевський вбачає у роботах Віктора Петрова. У статті згадано про значну роль лінгвістики в методології сучасного науковця. Автор наголошує на методичній необхідності знань з суміжних наук, завдяки яким історія поповнюється цінним і точним матеріалом.

Нові стани нового тисячоліття In Критика, № 6 (56), 2002, сс. 2-3.

2025-11-13T14:51:09+00:00

Стаття ґрунтується на доповіді, виголошеній на конференції Соціологічної асоціації України 2002 року та опрацьованій Іриною Кириченко. У ній автор наголошує, що суспільства XXI століття демонструють низку тенденцій, які не можуть бути вичерпно описані популярними концепціями на кшталт «кінця історії». Основну увагу зосереджено на аналізі постіндустріальних процесів, що ведуть до посилення соціального ізоляціонізму. Євген Головаха здійснює структурний аналіз сучасного глобального суспільства та пропонує модель так званих трьох соціальних стани. У статті обґрунтоване, яким чином, на думку автора, зазначені стани відрізняються від класів у класичному соціологічному розумінні.

Пеньки від саду Академа In Критика, № 4 (78), 2004, с. 28.

2025-11-11T20:24:38+00:00

У статті розглянуто полеміку Віталія Пономарьова з дописувачами часопису «Критика», зокрема, з Олегом Хомою та Віктором Малаховим, у контексті дискусії щодо феномену Київської світоглядно-антропологічної школи. Автор критично осмислює доцільність концептуального оформлення групи філософів радянського періоду в поняття «філософської школи», спираючись на критерії визначення «наукової школи», сформульовані Василем Лісовим.

Пономарьов наголошує на методологічній некоректності ретроспективного конструювання інтелектуальних традицій у середовищі, де вони не мали реальних передумов для становлення. У підсумку автор закликає до визнання факту занепаду української філософії у 1960–1980-х роках і застерігає від спроб віднаходити філософію там, де її існування було історично неможливим.

Навздогін минущій правді In Критика, № 3 (77), 2004, сс. 15-17.

2025-11-11T19:52:20+00:00

Стаття доповнює дискусію щодо Київської світоглядно-антропологічної школи, котра була спричинена публікацією книги Віталія Табачковського «У пошуках невтраченого часу». Автор акцентує увагу на важливості висвітлення та збереження правди про філософію в Україні у 1960-1980-тих роках, оскільки це забезпечує тяглість української філософської традиції та обґрунтовує претензії на існування генерації нових українських філософів. Окрім цього, Малахов ділиться власним досвідом та рефлексіями стосовно цього періоду в історії української філософії.

Вступ до методу Леонардо да Вінчі (Пер. з фр. Анатоль Перепадя) In Всесвіт, № 4 (166), 1972, сс. 162-175.

2025-11-11T20:12:31+00:00

Стаття є скороченим перекладом з французької есею Поля Валері «Вступ до методу Леонардо да Вінчі». У цьому тексті автор майстерно презентує сам принцип пізнання, застосовуючи його безпосередньо у процесі написання есею.

Основою запропонованого методу є пошук вихідної засади в межах пізнаваного об’єкта та її трансформація у форму образу, метафори чи абстракції. Завдяки цьому стає можливим одночасне розширення поняттєвого горизонту й поєднання різних сфер знання. Постать Леонардо да Вінчі постає у Валері як символ універсального мислення, здатного інтегрувати наукове та художнє пізнання в єдиному інтелектуальному полі через систему образних відповідностей.

Крім того, на прикладі діяльності да Вінчі автор розмірковує над сутністю мистецтва аналізу – як особливої форми мислення, що поєднує гносеологічну глибину з естетичною інтуїцією, виявляючи тим самим потенціал єдності раціонального та творчого начал у процесі пізнання.

Українська раса: Варшава, «Народній стяг», 1937, 24 с.

2025-11-11T19:45:30+00:00

У праці проаналізовано поняття «української раси» та окреслено два основні способи його розуміння: 1) зовнішній, що полягає у сприйнятті історії та культури України крізь призму ціннісних і світоглядних засад інших народів (рас); 2) внутрішній, який ґрунтується на усвідомленні своєрідності психології, традицій і духовного призначення українського народу.

Поняття «української раси» у трактуванні Юрія Липи постає як інтелектуальний інструмент самоідентифікації та утвердження національної відмінності. Для автора воно виконує подвійну функцію: з одного боку, сприяє розширенню знань про власний народ і культуру, а з іншого – захищає їх від деструктивних зовнішніх впливів.

З метою аргументації своїх поглядів Липа звертається до теорії протоісторії Вадима Щербаківського, у центрі якої – встановленні фізичних і духовних взаємозв’язків між народами, що у різні історичні періоди населяли територію України. Щербаківський, спираючись на ці зв’язки, доводить тяглість існування українського народу на одній території протягом кількох тисячоліть, визначає Україну як самостійну геополітичну одиницю та простежує формування її культурних традицій і ментальних особливостей. Спираючись на ці висновки, Липа обґрунтовує ідею існування української раси, протиставляючи свій концепт расизму матеріалістичній доктрині «боротьбі класів» діалектичного матеріалізму.

Нотатки щодо «проблеми поколінь» In Критика, № 10 (72), 2003, сс. 15-16.

2025-11-10T18:54:22+00:00

Стаття є перекладом із російської мови публікації Юрія Левади «Нотатки щодо “проблеми поколінь”». У ній автор спирається на результати соціологічних досліджень для аналізу причин і специфіки феномена «розриву поколінь» у російському суспільстві, що виявляється у протистоянні між представниками домінантного соціального порядку та групами молоді, орієнтованими на альтернативні ціннісні системи.

У підсумковій частині Левада доходить висновку, що майбутнє суспільства визначається не стільки самою молоддю, скільки здатністю соціальних інститутів спрямовувати її розвиток. Саме інституційний вплив, за автором, може забезпечити формування «зрілого» суспільства й подолання властивого молоді ціннісного та світоглядного примітивізму.

Епоха цинізму та її критики In Критика, № 10 (72), 2003, сс. 11-14.

2025-11-10T18:40:35+00:00

Стаття є рецензією праці Петера Слотердайка «Критика цинічного розуму» (пер з нім. Андрія Богачова, Київ: Тандем, 2002). Автор розглядає філософську концепцію Слотердайка, виокремлюючи в ній два взаємопротилежні полюси, які постають як альтернативи ідеалістичному мисленню та визначають специфічну оптику інтерпретації історії філософії. Перший із них – кінізм – постає як філософія життя кризових часів, властива простолюдинові, тоді як другий – цинізм – трактується як філософія «пана», що втілюється в ідеологічних формах і маскарадній культурі.

Геннадій Аляєв приділяє особливу увагу критиці Просвітництва, яке, на його думку, зазнало трансформації від раціоналістичного ентузіазму до цинізму влади та суспільства, зокрема в освітній і політичній сферах.

У рецензії також здійснено порівняння концепції цинізму Слотердайка з соціокультурними реаліями радянської та пострадянської України, а як можливу альтернативу цинічному світогляду запропоновано концепт християнського реалізму.

Релігійна свобода перед викликом ідентичності In Критика, № 10 (72), 2003, сс. 5-7.

2025-10-16T18:52:17+00:00

Науковий центр марксистської думки на Україні In Червоний шлях, №5-6, 1929, сс. 184-196.

2025-10-16T16:44:35+00:00

Рецензія Дмитра Бованенка на номери журналу «Прапор марксизму» за 1927-1928 рр.

Куди прямує світ? In Критика, № 1-2 (51-52), 2002, сс. 4-9.

2025-10-16T15:20:32+00:00

Матеріал є перекладом з англійської публікації для часопису «Z Mag», яка базується на лекції Чомського, прочитаній 10 листопада 2001 року в Музичній академії Ченнай. Стаття має викривальний характер та сфокусована на деструктивних наслідках для людства зовнішньої і внутрішньої політики США. Мета боротьби з тероризмом, яку проголосила американська влада після теракту 11 вересня 2001 року, на думку Чомскі, стала приводом для нагромадження зброї масового знищення з перспективою перенесення гонки озброєнь у космос. Критикується асиметричність у висвітленні подій 11 вересня у порівнянні з порушеннями міжнародного права з боку США. Чомскі підважує поширене переконання, що до терористичних засобів вдаються здебільшого країни, позбавлені глобальних політичних та економічних важелів впливів. Осередками масового світового тероризму він називає такі країни, як США та Велика Британія. Неоліберальна глобалізація розглядається як така, що посилює соціальну нерівність на локальному й міжнародному рівнях. Попри загальний песимізм міркувань Чомскі, стаття завершується позитивною оцінкою можливості розвитку співчуття й солідарності в суспільствах, що підкріплюється прикладом численних правозахисних рухів.

Про критику й критиків In Критика, № 1-2 (51-52), 2002, сс. 14-15.

2025-10-16T15:07:38+00:00

Стаття пропонує рефлексію щодо становища української літературної критики в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття. Особливу увагу автор зосереджує на 1970-х роках, констатуючи, що через тиск радянської цензури тогочасна політична публіцистика вимушено існувала в формі літературної критики. Простежується явище зростаючої політизації літературознавства наприкінці 1980-х років, яке різко обірвалося на початку 1990-х років через економічну кризу. Період другої половини 1990-х – першої половини 2000-х років розглядається як час розквіту літературної критики в Україні. Попри фрагментарний характер такої критики та панування в академічному літературознавчому дискурсі політологічних та філософських тем, загальний прогноз автора щодо майбутнього української літературної критики є позитивним.

У кінці черги по гамбургери In Критика, № 6 (68), 2003, сс. 9-10.

2025-10-16T19:08:08+00:00

П’ята частина містить висновок про кризу універсалістської західної ідеї.

Дерріда, Ж. (2000). Цілі людини. In К. Байнес (Упоряд.), Після філософії: кінець чи трансформація? (сс. 7 – 40). Київ: Четверта хвиля.

2025-10-16T14:15:18+00:00

Матеріал є перекладом статті Жака Дерида, що призначалася для колоквіуму на тему «Філософія і антропологія», який відбувся в Нью-Йорку у жовтні 1968 року. У своїй статті Дерида розглядає проблему статусу антропоцентризму в тогочасній західній філософській думці. Зазначається, що у повоєнній французькій філософії гуманізм був панівною рисою, спільною для християнського й атеїстичного екзистенціалізму, персоналізму й марксизму. Такий гуманізм базувався на антропологічному прочитанні ідей Геґеля, Гусерля й Гайдеґера та не проблематизував культурно-історичні й лінгвістичні імплікації поняття «людина». Звертаючись до філософії Геґеля, Дерида вказує на телеологічність будь-якої гуманістичної метафізики.

Подальшим спробам відмежування від гуманістичних теології й онтології, на думку Дерида, не вдалося вийти за межі гуманістичного дискурсу. Особливу увагу приділено доробку Гайдеґера. Філософ доводить, що, попри відкидання Гайдеґером гуманізму як невідокремного від метафізики в «Листі про гуманізм», його поняття «Dasein» є не чим іншим, як людиною. З цього Дерида висновує, що гуманістичні визначення людської як «animal rationale», «особистості» чи як душевно-тілесної істоти фундаментально не протирічать філософії Гайдеґера, а лише відкидаються ним як неспроможні охопити справжню сутність людини.

Scholars in exile: the Ukrainian intellectual world in interwar Czechoslovakia: Toronto, Toronto University Press, 2020, 276 p.

2025-10-16T16:51:08+00:00

Книга «Вчені в екзилі: українській інтелектуальній світ у міжвоєнній Чехословакії» присвячена науковому життю української еміграції в Чехословаччині між двома світовими війнами.

У міжвоєнні роки вчені-емігранти в Чехословаччині забезпечили тяглість і зв'язок української науки від її зародження наприкінці ХІХ століття до розвитку українознавчих студій у ХХІ столітті.

Книга зосереджена на зусиллях українців заснувати вищі навчальні заклади в демократичному дусі Томаша Ґарріґа Масарика. Також розглядаються українські наукові та професійні товариства, музейні та архівні колекції, наукові видання та маловідомі інтелектуальні зв'язки між українськими вченими-емігрантами та їхніми колегами в Чехословаччині та інших європейських країнах. Книга «Вчені в еміграції» висвітлює цікавий аспект новітньої української історії, дозволяючи краще зрозуміти загальну інтелектуальну та інституційну історію України.

Передмова

Вступ

1. Еміграційна політика Чехословаччини та характеристика української еміграції

2. Український вільний університет у Празі

3. Українська господарська академія в Подєбрадах

4. Український вищий педагогічний інститут

5. Українська школа пластичних мистецтв у Празі

6. Українські наукові, професійні товариства та організації

7. Бібліотеки, архіви й музеї

8. Україномовні наукові видання в Чехословаччині

9. Українська наукова спільнота і зовнішній світ

Висновки

Примітки

Бібліографія

Покажчик

Рецензія на Прапор Марксизму, (1), 1927 In Життя й Революція, №6, 1927, сс. 441-443.

2025-10-16T16:35:36+00:00

Рецензія Василя Іванушкіна на перше число журналу «Прапор марксизму».

Я та Інший In Критика, № 5 (31), 2000, сс. 20-22.

2025-10-16T15:14:41+00:00

Стаття присвячена філософському доробку Емануеля Левінаса. Текст статті складається зі вступу та семи частин: 1) Стиль письма; 2) Левінас і німецька феноменологія; 3) Ідея тотальності й нескінченності; 4) Левінас і юдаїзм; 5) Сартр і Левінас; 6) Левінас і Рікер; 7) Концепція історії.

У вступі авторка наголошує на необхідності не вульгаризованої, заснованої на першоджерелах рецепції філософських ідей Левінаса у зв’язку з виходом перекладу українською мовою збірки його статей «Між нами. Дослідження думки-про-іншого».

Перша частина статті зосереджена на ролі метафори як інструменту пошуку відкритого, не таємничого слова, ідеал якого Левінас вбачає в мові давньогрецьких філософів.

Друга частина розглядає стосунки філософа з феноменологічною традицією: від впливу на нього феноменологічного проєкту наближення до речей до концепції Іншого, у якій Левінас відходить від традиційної феноменології. Авторка акцентує увагу на відповідальності, у вигляді якої існує стосунок з Іншим в етиці Левінаса.

У третій частині статті описано, як Левінас повстає проти властивого для західної філософії прагнення до тотальності, вершиною якого постає діалектика Геґеля.

У четвертій частині йдеться про вплив юдаїзму на філософа, зокрема про своєрідне поєднання юдейських та грецьких впливів в його етиці.

У фокусі п’ятої частини знаходиться контрастність біографій та філософських ідей Сартра й Левінаса.

Шоста частина розглядає філософський діалог Левінаса з Полем Рікером. Основну відмінність між поглядами двох мислителів авторка вбачає в їхньому ставленні до смерті та специфіці тлумачення зв’язку Я з Іншим.

У сьомій частині розглянуто заперечення Левінасом лінійного бачення історії, наслідком якого стало його засудження революцій та тоталітаризму.

Імперія як дискурс In Критика, № 9 (59), 2002, сс. 2-6.

2025-10-16T15:02:10+00:00

Стаття є рецензією на книгу Мирослава Шкандрія «Russia and Ukraine. Literature and the Discourse of Empire from Napoleonic to Postcolonial Times». Матеріал складається зі вступу та чотирьох частин.

У вступі автор критикує спроби застосовувати постколоніальну оптику до українського контексту за надмірне фокусування на темі українського націоналізму.

У першій частині зазначається, що Шкандрій не розкриває питання доцільності використання терміну «колонія» щодо України та не дає вичерпного визначення терміну «дискурс». Автор рефлексує на тему інтерналізації українцями погляду на власну культуру як на слабку й неповноцінну як наслідку культурного імперіалізму.

Друга частина зосереджена на міфологемах, які російська література використовувала, щоб закріпити амбівалентний статус Укаїни – між її екзотизацією та культурною й політичною асиміляцією.

Третя частина присвячена проблемі роздвоєності українських письменників між імперською та регіональною ідентичностями. Особливу увагу приділено українофобії в літературному доробку Михайла Булгакова. Автор вказує на поспішність спроб Шкандрія розглядати сучасну українську літературу як постколоніальну, підкреслюючи, що процеси деколонізації в Україні є далекими від завершення.

У четвертій частині автор критикує Шкандрія за фрагментарний добір постатей та творів для репрезентації антиколоніальної української літератури. Наголошується на важливості дослідження механізмів здійснення колоніального гніту замість фокусування на антагонізмі колоніального й антиколоніального наративів.

Подолання масфілу In Критика, № 11 (61), 2002, сс. 13-14.

2025-10-14T19:48:06+00:00

Стаття Геннадія Алляєва аналізує проблему поступового занепаду академічної якості видань філософської класики в Україні. Причиною стало масове поширення комерційних, низькоякісних видань без належного наукового апарату. Автор досліджує недосконалості сучасних перекладів і науково-критичних видань, аналізує негативний вплив браку якісних коментарів, покажчиків і методичних матеріалів на інтелектуальну культуру читача та освітній процес. У статті доведено, що лише комплексний підхід із дотриманням академічних стандартів у перекладацькій і видавничій практиці здатен забезпечити глибоке і критичне розуміння класичних текстів, що сприяє збереженню та розвитку філософської традиції в Україні. Підкреслюється важливість відродження науково-критичного видання як базового інструменту для формування високого рівня філософської освіти та інтелектуального розвитку суспільства.

Матерія й дух: Львів, Накладом автора, 1934, 14 с.

2025-10-14T21:37:59+00:00

У праці представлено аргументацію Гавриїла Костельника проти матеріалістичного світогляду, який інтерпретує світ у механістичних та атеїстичних категоріях. Автор звертається до аналізу позицій різних представників матеріалізму, демонструючи внутрішню суперечливість їхніх пояснень походження життя та людського розуму. У підсумку Костельник обґрунтовує тезу про телеологічну впорядкованість природних явищ, спираючись на досягнення сучасних йому природничих наук – хімії, біології та астрономії.

Тези про надію і безнадійність In Критика, №5-6 (151-152), 2010, сс. 42-47.

2025-10-14T19:17:27+00:00

У статті, датованій 1971 роком, автор веде полеміку із твердженням, нібито соціалістичну форму держави можливо змінити лише шляхом одноразового тотального руйнування. Він здійснює системний аналіз властивостей бюрократичного соціалізму, виокремлюючи низку протиріч: наприклад, незупинний попит на радикальну ідеологічну трансформацію, що протиставляється неможливості відмови від сталінсько-ленінської ідеологічної спадщини; одночасні процеси послаблення і, водночас, укріплення залежності національних суспільств від владного апарату; а також інші структурні напруження, що блокують саморефлексію та інновацію. Автор заперечує апокаліптичні сценарії як єдиний механізм соціальних змін й відстоює думку, що подолання бюрократичного соціалізму можливе через реформістську стратегію, яка шляхом поступових змін забезпечить як суспільне, так і національне визволення. Такий реформістський підхід, на його думку, здатний створити умови для трансформації інституцій і суспільних відносин без покликання на насильницьке «тотальне» знищення наявних структур.

Університет: криза ідентичності In Критика, № 3 (65), 2003, сc. 8-15.

2025-10-14T21:12:02+00:00

У статті здійснено аналіз феномену університету в глобальному та українському контекстах. Михайло Мінаков розглядає цей феномен, спираючись на концепцію наукової прагматики Жана-Франсуа Ліотара. Автор наголошує, що, попри історичні трансформації та культурні відмінності, сутність університету визначається раціонально-науковим ідеалом — пізнанням заради пізнання. Відтак, ключові зміни в університетських інституціях пов’язуються із послабленням впливу цього ідеалу та зростанням залежності академічного середовища від соціокультурних і політичних чинників.

У загальносвітовому вимірі, за спостереженням автора, відбувається постійне напруження між пізнавальною метою університету та суспільними інтересами, що призвело, зокрема, до гумбольдтіанської реформи, підпорядкування університетів інституціям-фінансистам і поступового переходу до технологічної логіки знання.

В українському контексті Мінаков акцентує на історичному дисбалансі між факультетами, особливо на маргіналізації філософського факультету, а також на сильному соціальному та політичному тиску на університетську автономію. Цей тиск, на його думку, виявляється у дефіциті фінансових джерел і суттєвій залежності академічних інтересів від державних органів.

Шевченків міф про Габермаса In Критика, № 6 (44), 2001, сc. 11-13.

2025-10-14T20:44:11+00:00

У статті представлено полеміку Антона Фінька з Олексієм Шевченком щодо комунікативної теорії Юрґена Габермаса та його праці «Структурні перетворення у сфері відкритості» (Львів, пер. з нім. Анатолія Онишка, 2000). Автор статті акцентує увагу на тому, що позиція Олексія Шевченка ґрунтується на викритті внутрішньої репресивності габермасівської теорії комунікації, унаслідок чого під сумнів ставиться здатність суб’єкта до раціонального самообмеження. Натомість Антон Фінько відстоює думку, що універсальна нормативність, яка критикується опонентом, не є формою примусу, а навпаки – спрямована на утвердження автономної здатності людини до вільного й раціонального вибору в межах суспільної взаємодії.

Сентенція про «Sententiae» In Критика, № 11 (61), 2002, сс. 15-16.

2025-10-14T20:02:21+00:00

Стаття Марини Ткачук присвячена проблематиці низької якості значної частини сучасної української філософської періодики, зумовлену формальними вимогами до публікацій та байдужістю до наукової доброчесності. На цьому тлі збірник «Sententiae» постає прикладом якісного видання, що веде діалог із класичною новоєвропейською філософією та актуалізує її спадщину. Було розглянуто, що саме видання Sententiae заповнює прогалину у вітчизняних дослідженнях модерної філософії, сприяє формуванню категоріального апарату й формує професійну спільноту. Відзначено важливість публікування у журналі перекладів філософських першоджерел, наявність структурованої рубрикації та залучення гуманітаріїв до обговорення актуальних філософських тематик.

Науковий і утопійний соціалізм (Пер. з рос. В. Шопінський): Видання Української Федерації Американської Соціялістичної Партії, З Друкарні «Робітника», 1919, 46 с.

2025-10-14T19:30:33+00:00

У книзі Олександра Голубкова порушено проблему розмежування наукового та утопічного соціалізму, що виникла на тлі індустріальних і політичних зрушень кінця XVIII – початку XIX століття. Автор на прикладі ідей Роберта Овена, Анрі де Сен-Сімона та Шарля Фур’є показує, як утопісти, критикуючи буржуазний лад, пропонували історично нереалізовні моделі суспільства, оминаючи класову боротьбу як рушійну силу. У книзі доведено, що попри наївність методів, утопічний соціалізм зробив вагомий внесок у формування соціальної критики й окреслення ідеалів майбутнього.

Розклад лівого руху In Критика, № 6 (44), 2001, сc. 9-10.

2025-10-14T21:23:57+00:00

Стаття містить рецензію Павла Кутуєва на монографію Олексія Гараня, Олександра Майбороди, Анатолія Ткачука та Валерія Хмельника — «Українські ліві: між ленінізмом і соціал-демократією» (Київ, «КМ Academia», 2000 р.). Рецензована праця позиціонується як міждисциплінарне дослідження українських лівих рухів та аналіз їхніх перспектив у суспільно-політичному розвитку України.

У своїй рецензії Кутуєв звертає увагу на відмінність українського контексту від західного, зокрема, на відсутність тенденції до правої трансформації лівих рухів, характерної для західних суспільств. Позитивно оцінюючи використання авторами теорії патримоніального комунізму Кенета Джовіта, рецензент відзначає її евристичний потенціал у поясненні тяжіння українських лівих до адміністративно-ієрархічних структур.

У підсумку Павло Кутуєв висловлює припущення, що українські комуністи й надалі демонструватимуть тенденцію до зближення з президентсько-олігархічним режимом, повторюючи траєкторію, характерну для російських політичних аналогів.

Побиття постмодерного немовляти In Критика, №11 (97), 2005, сс. 17-19.

2025-10-14T18:56:59+00:00

У статті автор вступає в полеміку з поширеною критичною інтерпретацією ролі постмодернізму в українському культурному контексті. Павло Швед аналізує низку типових звинувачень, висловлених під час круглого столу, організованого часописом «Кіно-Театр» 11 вересня 2001 року.

По-перше, Швед заперечує трактування постмодернізму як проміжного етапу у становленні української культури, після якого нібито має настати «справжнє» її втілення. На його думку, подібна інтерпретація є методологічно некоректною, оскільки не визначає, до якої саме культурної форми передбачається повернення, а отже, залишає поняття «нормального стану культури» невизначеним і відносним.

По-друге, автор критично оцінює уявлення про постмодернізм як про «повторення вже існуючого», адже таке розуміння відтворює колоніальну оптику, згідно з якою український постмодернізм зводиться до вторинного наслідування західних культурних наративів.

По-третє, Швед заперечує ототожнення постмодернізму з проявами культурного нігілізму чи руйнуванням соціальних норм. Подібна інтерпретація, на його думку, маскує можливість раціонального аналізу реальних проблем українського суспільства, коріння якх лежить не в «уявному постомедрнізмі», а в колоніальній спадщині та інерції радянської культурної моделі.

По-четверте, редукція постмодернізму до «несерйозної інфантильної гри» трактується автором як вияв ксенофобного ставлення до альтернативних форм інтелектуальної культури, що виходять за межі усталених естетичних і пізнавальних парадигм.

Розглянута стаття входить до збірки есеїв Павла Шведа «З чого нам дозволено сміятись? Та інші есе», виданої видавництвом «Комубук» у 2020 році.

Десяте вересня In Критика, № 11 (61), 2002, сc. 23.

2025-10-14T20:56:06+00:00

Стаття є відповіддю Василя Черепанина на полемічну статтю Мирослава Поповича «Наше і не наше». У ній автор порушує питання трансформації західного політичного контексту після проголошення так званої «війни з тероризмом», підкреслюючи, що внаслідок цього Захід почав втрачати ліберальні та демократичні засади. Виходячи з цього, Черепанин наголошує, що його критика Заходу, яка стала предметом полеміки з Поповичем, не спрямована проти ліберально-демократичних ідеалів як таких. Навпаки, вона покликана виявити суперечності між задекларованими цінностями і реальною політичною практикою. У підсумку автор підкреслює, що сучасне розуміння лібералізму повинно бути співвіднесене з актуальними історико-політичними умовами, а відповідальність за адекватне осмислення цієї ситуації покладається на інтелектуала.

Рашинарі In Критика, № 9 (59), 2002, сс. 29-31.

2025-10-14T20:13:06+00:00

Стаття Анджея Стасюка «Рашинарі» є етюдом, у якому крізь опис побуту вибудовуються роздуми автора над зникненням традиційного світу людини та тварини у контексті модернізації. Автор, використовуючи образи села Рашинарі, відтворює атмосферу нерозривного співіснування людей і тварин, де запахи, звуки, рухи та ритми повсякденності формують цілісний світ. У центрі розповіді – спостереження за повільним зникненням цього способу буття під тиском цивілізаційних змін. Через деталізовані описи та особистий досвід подорожі Стасюк розкриває філософську ідею тяглості та циклічності життя, у якому людське і тваринне не розділені. У творі показано, що модерний світ, намагаючись замінити природний порядок технічним прогресом, позбавляє людину відчуття органічної причетності до світу, а збереження цього зв’язку можливе лише через повернення до його витоків.

Парадокси постколоніяльного виміру In Критика, №5 (91), 2005, сс. 21-24.

2025-10-08T18:22:28+00:00

Публікація є оглядом на книгу Лариси Масенко «Мова і суспільство. Постколоніальний вимір», що вийшла друком у 2004 році у видавничому домі «КМ Академія». Автор піддає працю критичному аналізу, вказуючи на її надмірну зосередженість на русифікаторській політиці Російської імперії та СРСР як єдиному аналітичному вимірі мовного питання. На його думку, антиколоніалізм доцільніше аналізувати в межах теорії дискурсів, зокрема крізь призму підходів Мішеля Фуко.

Автор стверджує, що у праці відсутній справжній антиколоніальний підхід, а найбільшою її вадою є брак чіткого методологічного підґрунтя.

Павло Швед, на відміну від авторки книги, не вважає мову фундаментальною засадою для формування національних держав. Окрім того, він зауважує, що у праці не проаналізовано мовну ситуацію у південно-східній Україні. На його переконання, завдання інтелектуалів полягає у виробленні компромісних проєктів нормалізації мовних відносин, прийнятних для усіх мовних спільнот.

Окремо автор звертає увагу на редукціоністське трактування постаті Івана Котляревського як виключно автора «Енеїди» наголошуючи на необхідності врахування складності та багатовимірності його культурного феномену.

Надмірна увага до українсько-російського протистояння, на думку Шведа, зумовлює ігнорування аспектів українсько-польських взаємин.

У підсумку автор доходить висновку, що книга не є повноцінним науковим дослідженням, а лише імітує його.

Цей огляд також увійшов до збірки есеїв Павла Шведа «З чого нам дозволено сміятись? Та інші есе», виданої «Комубук» у 2020 році.

Ідея Університету: Антологія (Пер. з англ. та нім.Р. Дубасевич, Є. Гулевич, Г. Петросаняк, Х. Чушак, В. Криворучко, Ю. Прохасько, Л. Нор, О. Федорчук): Львів, Літопис, 2002, 304 с.

2025-10-08T17:54:49+00:00

Український переклад низки творів різних філософів на тему ідеї Університету.

У антології подані наступні переклади: «The Idea of A University» Генрі Ньюмена, здійснений Романом Дубасевичем; «Misiôn de la Universidad» Хосе Ортеґи-і-Ґассета, здійснений Євгеном Гулевичем під наставництвом Віктора Шовкуна у межах проєкту «Перекладацька майстерня 2000-2001»; уривки «Die Idee der Universität» Карла Ясперса, здійснений Галиною Петросаняк, Христиною Чушак і Володимиром Криворучком за наставництва Анатолія Онишка та Андрія Дахнія у рамках проєкту Центру гуманітарних досліджень «Перекладацька майстерня 2000-2001»; «Die Idee der Universität: gestern, heute, morgen» Ганса Ґеорґа Ґадамера, здійснений Юрком Прохаськом; «Die Idee der Universität-Lernprozesse» Юрґена Габермаса, здійснений Людмилою Нор; «Die Idee der deutschen Univeersität-ein Blick von außen» Вольфа Лепеніса, здійснений Романом Дубасевичем; «The Principle of Reason: The University in the Eyes of its Pupils» Жака Дерріда, здійснений Оленою Федорчук; адаптована версія вступної лекції Марека Квєка, яку він прочитав у Центрально-Европейському університеті у Будапешті 2000 року, перекладений з англійської Романом Дубасевичем.

Видання супроводжується вступною статтею Марії Зубрицької, біографічними даними кожного з представлених авторів, підсторінковими примітками і іменним покажчиком, укладеним Наталією Бабалик.

Лєшек Колаковський: історія та відповідальність In Критика, №5-6 (151-152), 2010, сс. 41-42.

2025-10-08T18:08:37+00:00

У публікації автор розмірковує над поняттями моральної свободи та відповідальності у філософії Лєшека Колаковського. Він зазначає, що, за Колаковським, прагнення уникнути свободи вибору є ілюзією. Покора – це теж вибір, а не неминучість.

Водночас автор вважає перебільшенням твердження Колаковського про те, що бажання уникнути особистої відповідальності є характерною рисою саме сучасності. На його думку, ця проблема існувала в усі часи, а схильність суспільства шукати та ідентифікувати конкретних винуватців кожного лиха часом набуває гіпертрофованих форм.

Автор також підкреслює, що для Колаковського питання колективної відповідальності та осмислення помилок минулого мають залишатися сферою саморефлексії кожного народу, а не підставою для висування претензій до інших. Однак, на думку автора, відмова від претензії до інших народів є психологічно складним завданням.

Проблеми філософії. Міжвідомчий науковий збірник, 1971, №19: Київ: Видавництво Київського університету, Київська книжкова друкарня №5, 1971, 103 с.

2025-10-04T17:21:27+00:00

ЗМІСТ

К. К. Кошовий — В. І. Ленін і деякі проблеми діалектичної логіки

Л. М. Гавриленко, М. В. Логвинов — В. І. Ленін про співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в істині

К. П. Медведєв — В. І. Ленін про математику та її роль у науковому пізнанні

Д. П. Агеєв — Про метод розв’язання головної суперечності сучасної епохи

В. Є. Доля — Теорія відображення і проблема свободи волі

М. М. Морозов — Проблема творчості в її соціальному і гносеологічному аспектах

В. О. Чумак — Про логічне як «виправлене» історичне

Г. І. Петровський — Про конкретизацію категорій діалектики «дух» і «розвиток»

Е. П. Семенюк — Інформація як загальнонаукова категорія та питання про її перетворення в категорію філософії

Б. О. Лобовик — До питання про гносеологічну і психологічну сторони релігійної свідомості

О. П. Єфімець — Проблема речі у філософії М. Хайдеггера

К. К. Кошовий, І. Х. Шаваєв — Категорія причини і наслідку в судженні та реченні

Г. О. Лебідь — Взаємовідношення категорій структури та функції з категоріями змісту та форми

Проблеми філософії. Міжвідомчий науковий збірник, 1971, №20: Київ: Видавництво Київського університету, Київська книжкова друкарня №5, 1971, 140 с.

2025-10-04T17:58:13+00:00

ЗМІСТ

Д. Х. Острянин — Фрідріх Енгельс — великий теоретик марксизму

К. К. Кошовий — Ф. Енгельс і деякі проблеми логіки

І. М. Карнаухов — Роль Ф. Енгельса у створенні марксистського вчення про державу

І. Ф. Надольний — Ф. Енгельс і проблеми етики

Д. М. Гринішин — Фрідріх Енгельс — великий воєнний теоретик

Т. С. Гордієнко — Ф. Енгельс про національно-визвольний рух

Д. П. Соколов — Ф. Енгельс про спадкоємність у розвитку культури

І. М. Волошко — Ф. Енгельс про інтерпретацію

В. А. Рижко — Ф. Енгельс про конструктивні здатності класичної формальної логіки

А. К. Бичко — Енгельсові принципи критики «абстрактного гуманізму»

М. Д. Кулакова — Ф. Енгельс про промислову революцію та критика сучасних буржуазних теорій «другої промислової революції»

В. Б. Ананійчук, М. А. Мартишевський — Ф. Енгельс про матеріалістичне розуміння історії і його значення у галузі військової справи

Л. Т. Бабій — Ф. Енгельс про трагічне

Т. С. Савельєва — Проблеми моралі в працях Ф. Енгельса

С. К. Сокоренко — Ф. Енгельс і філософські проблеми права

Є. М. Герасимов — Боротьба Ф. Енгельса з дрібнобуржуазною революційністю в комуністичному русі та сучасність

О. Д. Кардаш —Ф. Енгельс та ідеологічна боротьба на сучасному етапі

Проблеми філософії. Міжвідомчий науковий збірник, 1971, №22: Київ: Видавництво Київського університету, Київська книжкова друкарня №5, 1971, 155 с.

2025-10-04T18:34:31+00:00

ЗМІСТ

В. І. Войтко — Роль соціалістичної надбудови у створенні матеріально-технічної бази комунізму

М. В. Логвинов — Діалектика об’єктивного і суб’єктивного у формуванні надбудови комуністичного суспільства

В. К. Зволь — До питання про детермінуючу роль соціальних інтересів

А. І. Кавалєров — В. І. Ленін про побут як соціальний фактор формування і розвитку особи

М. В. Захарченко — В. І. Ленін про принципи соціального дослідження

І. М. Гавриленко — Особа як об’єкт контролю і управління в буржуазній емпіричній соціології

О. В. Король — Наука і матеріальне виробництво в умовах сучасної науково-технічної революції

В. А. Міщенко — Науково-технічна революція і деякі питання розвитку духовних потреб

А. В. Назаров — Свобода вибору і поведінка людини

О. Т. Сизякін — Співвідношення абсолютного і відносного в судовій істині

Л. М. Сніжко — Методологічний смисл визначення поняття «соціалізація особи»

Н. Я. Станілевич — Соціально-побутове середовище і розвиток особи колгоспника

А. І. Клевцов — Соціалістичне розселення і соціальні аспекти розвитку радянського міста

К. К. Тонкий —Місто і село як соціальні структури

Р. О. Степанов — В. І. Ленін про співвідношення реформ і революції

М. С. Фетисов — Про соціологічний аспект дослідження свідомості

І. П. Юришинець — Критика екзистенціалістської інтерпретації логіки історії

А. А. Герасимчук, В. О. Лебідь — Місце і роль безрелігійного мікрооточення в процесі формування матеріалістичного світогляду

Проблеми філософії. Міжвідомчий науковий збірник, 1970, №18: Київ: Видавництво Київського університету, Київська книжкова друкарня №5, 1970, 138 с.

2025-10-03T07:17:50+00:00

ЗМІСТ

В. С. Дмитриченко, В. М. Савчук — Методологічні питання суспільного прогресу в теоретичній спадщині В. І. Леніна

Д. Т. Лопаєва — В. І. Ленін про класову суть націй та національні відносини

А. І. Братановський — Критика К. Марксом філософського кредо німецького позитивізму першої половини ХІХ ст.

Д. Х. Острянин — Ідейно-теоретичне значення дожовтневих праць М. О. Скрипника

В. С. Дмитриченко — Українські соціалісти 70-х — початку 80-х років ХІХ ст. про шляхи переходу до соціалізму

Б. Т. Титаренко — Критика буржуазної соціології українськими філософами в 30-х роках

О. П. Павелко — Декабристи і українські революційні демократи про єдність і дружбу народів

М. І. Проскура — Категорії абсолютного та відносного у філософії cтародавньої Греції

А. К. Бичко — Співвідношення раціоналістичних та ірраціоналістичних моментів у філософії раннього Середньовіччя

А. І. Трубенко — Критика гуссерлівського вчення про рефлексію

В. І. Гур — Ірраціональна сутність концепції «етичного реалізму» Леонарда Нельсона

М. М. Іллічов — Оптимізм чи песимізм?

П. П. Паярелі — Проблема громадської думки в роботах К. Маркса

М. С. Свідло — До питання про еклектичну тенденцію в філософії

Г. І. Марахов — Суспільно-політичні погляди діячів недільних шкіл на Україні (1859-1862 рр.)

С. М. Яновський — В. І. Ленін про протиріччя перехідного періоду від капіталізму до соціалізму

Метафізика і семіотика. Прототеоретичні дослідження (Пер. з пол. Борис Домбровський, Степан Іваник): Кам’янець-Подільський, Видавництво Львівського філософського товариства ім. Казимира Твардовського, 2019, 352 с.

2025-09-12T19:41:44+00:00

Український переклад з польської книги Яцека Юліуша Ядацького «Метафізика і семіотика. Прототеоретичні дослідження» (пол. «Metafizyka i semiotyka. Studia prototeoretyczne»), який здійснили Борис Домбровський, Степан Іваник.

Оригінал опублікувало видавництво Відділу філософії і соціології варшавського університету (пол.: Wydział Filozofii i Socjologii Uniwersytetu Warszawskiego) 1996-го року.

Переклад відредагував Яцек Юліуш Ядацький. Він же написав вступ до українського видання і передмову. Переклад має післямову автора оригіналу, перелік цитованих праць, іменний покажчик, українсько-польський і польсько-український словники термінів.

Смаки раю: Соціяльна історія прянощів, збудників та дурманів (Пер. з нім. Тарас Цимбал, Юрій Прохасько): Київ, Критика, 2007, 255 с.

2025-09-12T20:19:32+00:00

Український переклад книги Вольфґанґа Шивельбуша «Смаки раю: Соціяльна історія прянощів, збудників та дурманів» [нім.: «Das Paradies, der Geschmack un die Vernunft Eine Geschichte der Genußmittel»], який здійснили Тарас Цимбал та Юрко Прохасько. Переклад має переднє слово автора, бібліографію і покажчик імен.

Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст. у ІІІ т. Т. ІI.: Ігри обміну (Пер. з фр. Григорій Філіпчук): Київ, Основи, 1997, 585 с.

2025-09-12T20:05:25+00:00

Український переклад з французької мови другого тому книги Фернана Броделя «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст.» [фр. «Civilisation matérielle, économie et capitalisme: XVe-XVIIIe siècle»], який здійснив Григорій Філіпчук.

Європа: Історія (Пер. з англ. Петро Таращук, Олександр Коваленко): Київ, Основи, 2001, 1463 с.

2025-09-12T19:51:06+00:00

Український переклад з англійської книги Нормана Дейвіса «Європа: Історія» (англ.: «Europe: A History»), який здійснили Петро Таращук та Олександр Коваленко.

Переклад містить авторову передмову, список карт, примітки до розділів, примітки до вставок, додаток І: список вставок, додаток ІІ: пояснення до ілюстрацій, додаток ІІІ: історичний компендіум, покажчики географічних назв і імен та прізвищ, перелік ілюстрацій.

Середньовічна уява (Пер. з фр. Ярема Кравець): Львів, Літопис, 2007, 350 с.

2025-09-12T19:31:59+00:00

Український переклад з французької книги Жака Ле Гоффа «Середньовічна уява» [фр. «L'imaginaire médiéval: essais»], який здійснив Ярема Кравець. Переклад має авторові передмову до першого видання 1985-го, передмову до другого видання 1991-го, покажчики імен і назв творів.

Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст. у ІІІ т. Т. ІII.: Час світу (Пер. з фр. Григорій Філіпчук): Київ, Основи, 1998, 631 с.

2025-09-12T20:13:58+00:00

Український переклад з французької мови третього тому книги Фернана Броделя «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст.» [фр. «Civilisation matérielle, économie et capitalisme: XVe-XVIIIe siècle»], який здійснив Григорій Філіпчук.

Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст. у ІІІ т. Т. І.: Структура повсякденності: можливе і неможливе (Пер. з фр. Григорій Філіпчук): Київ, Основи, 1995, 543 с.

2025-09-12T19:59:33+00:00

Український переклад з французької мови першого тому книги Фернана Броделя «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст.» [фр. «Civilisation matérielle, économie et capitalisme : XVe-XVIIIe siècle»], який здійснив Григорій Філіпчук.

Червоне століття: Київ, АртЕк, 2005, 888 с.

2025-09-11T18:15:25+00:00

Книга Мирослава Поповича є спробою створення «філософії історії» — за аналогією з філософією науки чи мистецтва. Її матеріалом постає історія європейської цивілізації XX століття, передусім у контексті комуністичного тоталітаризму. Автор зосереджується не на подіях як таких, а на їхньому історичному сенсі, що невіддільний від моральної проблематики добра і зла. Попович підкреслює, що ключові таємниці минулого століття полягають не стільки у фактах чи політичних стратегіях, скільки в адекватному осмисленні історичних явищ. На цьому тлі він аналізує дискусійні вузли української історії — від Центральної Ради, гетьманату й Директорії до «розстріляного Відродження», голодомору, Великого терору, Другої світової війни та діяльності УПА, а також долю культури в УРСР, діаспорі й періоді перебудови. Усі ці проблеми інтерпретуються у широкому цивілізаційному контексті.

ЗМІСТ

Замість вступу

Розділ 1. Перша криза західної цивілізації – світова війна

Німецька проблема

Балкани – цивілізаційний розлам

Війна перед війною

Реальність війни

Кінець війни

Перша криза ХХ століття: підсумки

Розділ 2. Друга криза західної цивілізації – комунізм і фашизм

«Диктатура пролетаріату» в Росії

Крах нової стратегії «світової революції»

Термідор

Війна

Друза криза ХХ століття: підсумки

Розділ 3. Третя криза західної цивілізації – холодна війна

Радянський тоталітаризм – головний ворог демократії

Розклад радянського тоталітаризму

Похід «світового села»

«Перестройка»

Замість епілогу

Іменний покажчик

Енциклопедія постмодернізму (Пер. з англ. Віктор Шовкун): Київ, Основи, 2003, 504 с.

2025-09-11T20:25:15+00:00

Український переклад «Енциклопедії постмодернізму», який здійснив Віктор Шовкун.

Памфіл Данилович Юркевич та його філософська спадщина: Вінніпеґ, Товариство «Волинь», 1979, 76 с.

2025-09-11T17:33:33+00:00

Діаспорне видання, опубліковане у Вінніпезі (Канада), присвячене філософському доробку Памфіла Юркевича. Його автор, православний священик Степан Ярмусь, наголошує, що до моменту виходу його праці постать Юркевича залишалася малодослідженою. Зокрема, Ярмусь відзначає, що йому вдалося віднайти 10 книг Юркевича у бібліотеках Лондону, Ватикану і Москви. Дослідницьку традицію вивчення Юркевича, за словами Ярмуся, започаткував Дмитро Чижевський, однак його розвідка так і не була опублікована. Одним із важливих джерел осмислення доробку Юркевича є стаття Володимира Соловйова, учня Юркевича, який охарактеризував свого вчителя як представника типового українського типу мислення.

ЗМІСТ

Від автора

Присвята

Памфіл Данилович Юркевич

І. Вступ

(а) Генеза пробудження до занедбаного філософа

(б) Біографічні дані про Юркевича

(в) Хронологічні дані

ІІ. Юркевич – християнський філософ

(а) Юркевич на сцені Европи ХІХ століття

(б) Юркевич і західні мислителі

(в) Платон і Кант у філософії Юркевича

(г) Біблійні елементи у філософії Юркевича

(ґ) Юркевич у філософській традиції України

(д) Антропологія Юркевича у його філос. серця

(е) Характеристичні риси філософії Юркевича

ІІІ. Спір з матеріялізмом

(а) Праця Юркевича в Києві

(б) Юркевич у Москві

(в) Юркевич і Чернишевський

IV. Доля Юркевичевої філософської мислі

(а) Соловйов і філософія його учителя

(б) Доля Юркевичевої філософської спадщини

(в) Юркевич і зродження філософ. мислі в Росії

V. Юркевич у другій половині ХХ століття

(а) Поширення уваги до занедбаного філософа

(б) Матеріялістична критика Юркевича

(в) Юркевич в оцінці християнського ідеалізму

(г) Співзвучність ідеям Юркевича в західніх мислителів

VІ. Закінчення

(а) Юркевич і шукання життєвої філософії сьогодні

(б) Оживлення забутої спадщини – це виклик нам

Бібліографія

Про автора

Історія ГУЛАГу (Пер. з англ. Андрій Іщенко): Київ, Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006, 511 с.

2025-09-11T20:04:39+00:00

Український переклад з англійської книги Енн Епплбом «Історія ГУЛАГу» (англ.: «GULAG: A History»), який здійснив Андрій Іщенко.

Теорія смислу в гуманітарних дослідженнях та інтенсіональні моделі в точних науках: Київ, Науково-виробниче підприємство «Видавництво “Наукова думка” НАН України», 2012, 456 с.

2025-09-11T19:15:50+00:00

У книзі представлені різнопланові дослідження з теорії смислу. Особлива увага приділяється загальній теорії смислу як частині семіотики та логічної семантики, зокрема теорії смислових (інтенсіональних) моделей людського спілкування.

ЗМІСТ

Вступ

М. В. Попович – Інтенсіональний аналіз у філософії науки і філософії культури

С. Б. Кримський – Смислоутворення як предмет методологічного аналізу

П. Ф. Йолон – Феноменологія об’єкта в онтології науки

В. І. Кузнєцов – Українські аналітичні дослідження науки в пошуках смислу свого існування

Я. В. Шрамко – Істина і хиба: місце й роль істиннісних значень у логіці та філософії

Я. О. Кохан – Теоретичний апарат логічної семантики в математичних та емпіричних дисциплінах

Н. Б. Вяткіна – Семантичні проблеми референції, істинності і смислу

В. Й. Омельянчик – Онтологія значення: проблема де-локалізації (від риторики сигніфікації до

логіки предикації)

А. А. Васильченко – Смисл і діалог

В. В. Навроцький – Логічні засоби репрезентації динамічного аспекту міркувань

О. Л. Маєвський – Логіко-емпіричний смисл валідності тверджень фрагментарного знання дійсності

І. В. Кисляковська – Ієрархія прав людини в ліберальній філософії

А.А. Артюх – Міф. Поняття. Образ. До проблеми дослідження міфологічних когнітивних моделей

Ю.Т. Писаренко – Єдність протилежних смислів. Парадокс «Мертвих душ» в історичній ретроспективі

Філософія. Навчально-методичний посібник: Львів, Львівський державний університет імені Івана Франка, 2014, 180 с.

2025-09-11T18:31:19+00:00

Підручник Андрія Синиці для студентів, що вивчають філософію.

ЗМІСТ

Вступ

Розподіл навчальних годин із курсу «Філософія»

Конспект лекцій

Змістовий модуль 1. Предмет та історія філософії

Лекція 1. Специфіка філософського осмислення дійсності

Лекція 2. Антична філософія

Лекція 3. Західноєвропейська середньовічна філософія

Лекція 4. Філософія Нового часу. Німецька класична філософія

Лекція 5. Новітня зарубіжна філософія

Лекція 6. Українська філософія

Змістовий модуль 2. Теоретична і прикладна філософія

Лекція 7. Філософське вчення про буття

Лекція 8. Проблема людини у філософії

Лекція 9. Філософський аналіз пізнання

Лекція 10. Філософське вчення про цінності

Лекція 11. Соціальна філософія та філософія культури

Лекція 12. Філософські аспекти фізичної культури

Теми та зміст семінарський і практичних занять

Завдання для самостійної роботи

Тестові завдання

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

Вимоги до виконання

Теми рефератів

Теми есе

Екзаменаційні вимоги

Рекомендована література

Базова

Додаткова

Інтернет-лінки

Додатки (практикум із філософії)

1. Платон – Федон (уривки)

2. Григорій Сковорода – Розмова, назавана Алфавіт, або Буквар миру (уривки)

3. Іван Франко – Що таке поступ? (уривки)

Нарис історії культури України: Київ, «АртЕк», 1998, 727 с.

2025-09-11T17:51:38+00:00

Автор розглядає історію подій на теренах сучасної України від давніх часів до сьогодні. Він алалізує історію подій у площинах етносів, мов, культур, релігій, політичних подій і ідеологій.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Індоєвропейський фон

§1. Слов’яни в групі народів індоєвропейської мовної сім’ї

§2. Індоєвропейські традиції в духовній культурі

Розділ II. Слов’янські культурні джерела

§1. Слов’яни на території України

§2. Міфологічний простір слов’янського язичництва

§3. Релігія, міфологія і культи

Розділ III. Культура Київської Русі

§1. Київська Русь у перспективі «Захід — Схід»

§2. Русь у культурно-політичній перспективі України

§3. Соціальні світи Русі

§4. Сакральна культура

§5. Позасакральна культура

Розділ IV. Культура України в XIV — XVII ст.

§1. Україна в протистоянні Заходу і Сходу

§2. Україна в культурно-політичній системі Польсько-Литовської держави

§3. Козаччина як культурне явище

§4. Церква й освіта

§5. Староукраїнська барокова культура

Розділ V. Культура України кінця XVII — кінця XVIII ст.

§1. Епоха просвітництва — культурно-політичний контекст української історії

§2. Стара Україна: соціально-політичні реалії та культура повсякденного життя

§3. Освіта й гуманітарна культура

§4. Пізнє українське бароко

§5. Кінець староукраїнської барокової культури. Григорій Сковорода

Розділ VI. Культура України першої половини XIX ст.

§1. Консерватори й ліберали в Європі та Росії

§2. Новий «культурний ландшафт» України

§3. Традиціоналізм і романтизм

§4. Микола Гоголь

§5. Тарас Шевченко

Розділ VII. Культура України другої половини XIX — початку XX ст.

§1. Промислова революція на Заході. Реалізм і суб’єктивізм

§2. Росія на шляху реформ. Еволюція правової та політичної природи самодержавства

§3. Україна пореформна та передреволюційна

§4. Громадсько-політичні рухи в Україні

§5. Культура України 60 — 80-х років

§6. Ідеологія громадовства і Драгоманов

§7. На зламі століть

§8. Ліберально-демократична й соціалістична думка

Розділ VIII. Культура України в період комуністичної диктатури

§1. Криза європейської цивілізації

§2. Утвердження комуністичного тоталітаризму

§3. Україна в епіцентрі трагедій

§4. Культурне піднесення 20-х років

§5. Культура України в період сталінського тоталітаризму

§6. Розклад тоталітаризму

Підсумки

Що таке Україна?

Червоний голод. Війна Сталіна проти України (Пер. з англ. Дарія Маттінґлі, Оксана Кисіль): Київ, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору, 2018, 440 c.

2025-09-11T20:15:06+00:00

Український переклад з англійської книги Енн Епплбом «Червоний голод. Війна Сталіна проти України», який здійснили Дарія Маттінґлі й Оксана Кисіль.

Лекції з історії філософії: Львів, Видавництво Львівської Богословської Академії, 1997, 398 с.

2025-09-11T16:59:09+00:00

Підручник Ігоря Захари з філософії. Книга охоплює історію філософію від античності до ХХ ст.

Книга вийшла друком за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

ЗМІСТ

Передмова

Вступ

1. Історичність філософського знання

2. Міфологія, філософія, релігія як типи світогляду

3. Проблеми науковості філософського світогляду

Філософська культура народів Далекого та Близького Сходу

1. Стародавній Китай

2. Стародавня Індія

3. Вавилон, Єгипет та Іран

Антична філософія

Філософія досократиків

1. Особливості розвитку філософії у Стародавній Греції

2. Зародження філософської думки: Гомер, Гесіод, Орфей

3. Мілетська філософська школа: Фалес, Анаксімандр, Анаксімен. Геракліт

4. Італійська філософська школа: Піфагор та піфагорейці. Ксенофон, Зенон Елейський та Парменід

5. Від вчення про природу до атомізму: Емпедокл, Анаксагор, Демокріт

6. Софісти. Сократ Сократичні школи

Класична грецька філософія

Філософські погляди Платона

1. Життєвий шлях та творчість

2. Ідеалізм Платона

3. Філософія природи

4. Етика, естетика, політика

Філософські погляди Арістотеля

1. Життя і творчість Арістотеля

2. Вчення про буття

3. Вчення про живу природу, гносеологія

4. Політика, етика, естетика

Елліністична філософія

1. Стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм

2. Александрійська філософія

3. Філонізм

4. Неоплатонізм

Середньовічна філософія

Апологетика та патристика

1. Середньовічна філософська парадигма

2. Елліно-візантійська та римсько-західноєвропейська гілки апологетики

3. Східна патристика. Іван Дамаскин

4. Західна патристика. Аврелій Августин

Виникнення схоластичної філософії в Західній Європі

1. Пізньоантична освіта та філософія. Боецій

2. Суперечка про універсалії як ключова проблема схоластичної філософії (номіналізм і реалізм)

3. Арабська та єврейська середньовічна філософія. Латинський аверроїзм

Філософсько-теологічний арістотелізм

1. Період розквіту схоластики

2. Філософія та творчість Томи Аквінського:

(а) життя і творчість

(б) теологія та філософія

(в) природна теологія

(г) метафізика

(д) картина світу

(е) проблеми пізнання

(є) етико-соціальна доктрина

3. Роджер Бекон та оксфордська школа

4. Пізня схоластика. Дуне Скот. Вільям Оккам

5. Середньовічна містика

Філософія доби Відродження

1. Перехідний характер філософії Ренесансу

2. Італійський гуманізм

3. Філософські погляди Миколи Кузанського та Джордано Бруно

4. Соціальні теорії доби Відродження

5. Мішель Монтень та філософські ідеї Нового часу

Філософія Нового часу

1. Особливості філософської парадигми

2. Френсіс Бекон і Томас Гоббс як філософи

3. Вчення про субстанцію у Р. Декарта, Б. Спінози і Г. В. Лейбніца

4. Сенсуалістська філософія Джона Локка, Джорджа Берклі та Д. Юма

5. Французька філософія XVII – XVIII ст.

Німецька філософія кінця XVIII – початку XIX ст.

1. Джерела німецької класичної філософії

2. Філософські погляди Іммануїла Канта

3. Об’єктивний ідеалізм та діалектика Гегеля

4. Кінець німецької класичної філософії

Сучасна світова філософія (ХІХ – ХХ ст.)

1. Філософія життя

2. Екзистенціальна тенденція в сучасній світовій філософії

3. Позитивізм та його різновиди

4. Сучасні релігійно-філософські вчення

Сенс жесту на середньовічному Заході (Пер. з фр. Наталія Колибіна): Харків, ОКО, 2002, 640 с.

2025-09-11T19:56:32+00:00

Український переклад книги Жана Клода Шмітта «Сенс жесту на середньовічному Заході» [фр. «La Raison des gestes dans l’Occident médiéval»], який здійснила Наталія Колибіна. Дві передмови написали науковий редактор Юрій Сватко і перекладачка Наталія Колибіна. Післямову написав Жан-Клод Шмітт. Видання містить іменний покажчик.

Історія філософії на Україні у ІІІ т. Т. ІІ: Філософська думка на Україні в період занепаду феодалізму і панування капіталістичних відносин (ХІХ – початок ХХ ст.): Київ, Наукова думка, 1987, 367 с.

2025-09-11T18:50:52+00:00

У монографії висвітлюються історія філософської думки на Україні в епоху занепаду феодалізму, формування і розвиток капіталізму (XIX – початок ХХ).

ЗМІСТ

Розділ 1. Філософська думка на Україні в період занепаду феодалізму і формування капіталістичних відносин

1. Релігійна та ідеалістична філософія

2. Просвітники першої половини ХІХ ст.

3. Матеріалістичні ідеї в філософії та природознавстві

4. Філософсько-соціологічні погляди декабристів

5. Кирило-Мефодіївське товариство

6. Тарас Григорович Шевченко

Розділ 2. Філософська думка на Україні в період капіталізму

1. ФІлософські школи ідеалізму

2. Філософсько-соціологічні погляди українських буржуазних націоналістів

3. Філософсько-соціологічні погляди громадівців. О. О. Потебня і Н. П. Драгоманов.

4. Боротьба природодослідників за матеріалістичну теорію і науковий метод

Розділ 3. Філософсько-соціологічні погляди українських революційних демократів кінця ХІХ – початку ХХ ст.

1. Матеріалізм і діалектика

2. Соціологічні погляди

3. Естетика

4. Атеїзм

5. Етична концепція

6. Історико-філософські погляди

7. Іван Франко

8. Леся Українка

Розділ 4. Поширення і пропаганда марксистської філософії на Україні

1. Загальні питання висвітлення історії марксистської філософії на Україні

2. Проникнення марксистської філософії на Україну

3. Відображення марксизму в немарксистській літературі

4. Марксизм і українська революційна демократія кінця ХІХ – початку ХХ ст.

5. Перші кроки організованої боротьби за марксистську ідеологію на Україні

6. В. І. Ленін і його послідовники на Україні в боротьбі за марксистську філософію

7. Соратники та учні В. І. Леніна в боротьбі за соціально-культурний прогрес на Україні

Висновки

Обстеження без рецепту In Критика, №1-2 (63-64), 2003, сс. 26-27.

2025-09-08T19:42:49+00:00

У рецензії Євген Головаха аналізує дві праці російських соціологів: «От мнений к пониманию» Юрія Левади та «Слово – Письмо – Литература» Бориса Дубіна. Автор розглядає ці роботи як літопис пострадянського суспільства, що ґрунтується на емпіричних даних масових опитувань. У статті досліджено кризу культури та культурної еліти в Росії, що виявляється в десакралізації рафінованої культури й втраті інтелігенцією духовних орієнтирів. Головаха аналізує феномен «людини пострадянської» та концепцію «вимушеної демократії» соціологів школи ВЦІОМ. Автор оцінює роботи Левади та Дубіна як зразок наукової об'єктивності.

Гермес і Ґадамер In Критика, №4 (54), 2002, сс. 30-31.

2025-09-08T19:12:35+00:00

У статті здійснено аналіз філософської герменевтики Ганса-Ґеорґа Ґадамера (1900-2002) з акцентом на його діалогічному підході до інтерпретації. Гаврилів аналізує Ґадамерову концепцію розмови як центрального елементу герменевтичного процесу, що постає зі структури сократівського діалогу та охоплює взаємодію суб’єкта з текстом, традицією й іншими інтерпретаторами. Окремо проаналізовано критику цієї концепції з боку Карла-Отто Апеля та Ґадамерову відповідь на неї. Значну увагу приділено зверненню Ґадамера до поезії, зокрема творчості Пауля Целана, як до способу наближення до невимовного. У підсумку продемонстровано, що філософська герменевтика може слугувати методологією гуманітарних наук.

Мовчання та покарання In Krytyka, 11 (61), 2002, с. 24.

2025-09-08T18:30:20+00:00

У матеріалі представлено авторське осмислення ролі та сутності інтелектуала. Івашкявічус розгорнуто окреслює власне бачення характерних рис інтелектуальної поведінки, способів мислення, а також аналізує чинники й особливості формування його світовідчуття.

Текст має форму есею, виголошеного на конференції «Інтелектуали: спокуса мовчання», що відбулася у Мінську в жовтні 2002 року. Серед учасників заходу були також Сергій Жадан і Андрій Хаданович, виступи яких опубліковані в цьому ж числі журналу «Критика».

Марксізм і дарвінізм (пер. з англ. Михайло Дурдела): Вінніпеґ, Українські робітничі вісті, 1920, 43 с.

2025-09-08T20:10:40+00:00

Anton Pannekoek's monography Marxism and Darwinism presents a comparative analysis of Charles Darwin's evolutionary theory and Karl Marx's historical materialist approach. The author emphasizes the common idea of development through struggle shared by both concepts, while highlighting the fundamental distinction between biological competition and class struggle. Pannekoek critically examines Herbert Spencer's views, attempts to use Darwinism for legitimizing the capitalist order, and refutes naturalistic justifications of social Darwinism. Drawing on Darwin's works, Pannekoek asserts that mutual aid and solidarity in the animal world contribute to group survival and constitute a natural foundation for social development.

The original was written in English. The Ukrainian translation was published in 1920 by Mykhailo Durdela. The edition includes a preface by the translator.

Contents

Preface

I. Darwinism

II. Marxism

III. Marxism and the Class Struggle

IV. Darwinism and the Class Struggle

V. Darwinism versus Socialism

VI. Natural Law and Social Theory

VII. The Sociability of Man

VIII. Tools, Thought and Language

IX. Animal Organs and Human Tools

X. Capitalism and Socialism (Communism)

Чорна книга ображеного бібліографа In Критика, № 7–8 (33–34), 2000, сс. 28–30

2025-09-08T12:21:59+00:00

Матеріал є рецензією на працю Сергія Білоконя «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР», написану Юрієм Шаповалом під враженням від статті Ярослава Грицака «Чорні книги червоного терору», що також присвячена критичному осмисленню цієї праці. Попри визнання важливості появи дослідження Білоконя, Шаповал акцентує на його заангажованості у викладі подій та формулюванні висновків щодо радянського періоду в Україні. У тексті подано аргументи рецензента про наявність у працях Білоконя пропагандистських і антинаукових наративів, що, на думку Шаповала, підважують наукову вартість видання.