Archivum Sententiarum

Едемський сад: вигнання та повернення. In Критика, № 12 (86), 2004, сc. 22-25.

2026-09-02T09:06:12+00:00

У статті описано дискусію про доречність класичної теорії секуляризації. У ній піддано сумніву модерне уявлення про релігійність, яка має зменшуватися в суспільстві та переходити в приватну сферу. Автор, посилаючись на дослідження соціологів релігії, підкреслює, що релігійність змінюється, але не зникає. У висновку автор зауважує, що ситуація в Україні свідчить про життєздатність релігійності та релігії як широкого явища, пов’язаного зі збереженням колективної ідентичності.

Справжнє джерело атеїзму: Львів, Накладом автора, 1935, 47 с.

2026-09-02T19:39:15+00:00

У праці розглянуто особливості формування атеїзму як світоглядної позиції та його стосунку із релігією та наукою. Автор підкреслює, що атеїзм є різновидом віри, який ґрунтується на почутті «нічогості», «сірої буденщини». На думку автора, це почуття виникає з практичного модусу світосприйняття, яке передбачає механістичну (матеріалістичну) визначеність світу. Релігія також має в своїй основі віру. Проте, оскільки атеїзм не покладає обов’язків на людину, він не є релігією, хоча й ґрунтується на вірі. Разом з тим для релігії характерним є почуття містичного смислу буття-життя – «океанічного» почуття, яке підтримується зверненням до розуму. Автор пов’язує поширення атеїзму з прогресом новочасної природничої науки, яка, хоча і не заперечувала Бога, відкрила безмежний матеріальний світ. Його образ задовольняє потребу в розвиненому, багатому світогляді у практичному ставленні до світу. Автор вважає, що атеїзм і наука не можуть бути достатньо послідовними, щоб дати переконливе механістичне пояснення доцільності світу, існування людського розуму та моральності. У висновку автор наголошує, що атеїзм, поширений завдяки більшовицькій революції, скомпрометував себе: намагаючись знищити релігію, він натомість сприяв її відродженню.

Інтелектуали та демократія. In Критика, № 9-10 (179-180), 2012, с. 35.

2026-09-02T10:15:20+00:00

Стаття є фрагментом книжки Тоні Джадта у співавторстві з Тімоті Снайдером «Осмислення XX століття». У статті порушується проблема надмірної абстрагованості тогочасних інтелектуалів від реальних викликів демократії у столітті непевності та загроз демократіям. У висновку автори наголошують, що демократії потребують інтелектуалів для зближення влади та громадян. З англійської переклав Павло Грицак.

Гіркий смак огірка. In Критика, № 11 (73), 2003, сc. 29-31.

2026-09-02T08:48:28+00:00

Стаття є полемікою Андрія Савенця з Олею Гнатюк щодо польського перекладу праці Миколи Рябчука «Od Małorosji do Ukrainy» (Krakow, 2002 р.). Автор статті підкреслює, що його критика зосереджувалася на вкоріненості в польськомовному вжитку імперських (російських та польських) варіантів назв, зокрема: Gogol – Гоголь (замість Hohol за аналогією із Hruszewski – Грушевський); вживання прийменника na замість w, у випадку України та Білорусі. У висновку автор визнає неможливість кількох перекладачів змінити традицію слововжитку в мові.

Любов ближнього, її основи і функції. In «Дзвони», 1937, № 1-2, сс. 20-30.

2026-09-02T19:29:23+00:00

У статті розглянуто поняття любові до ближнього як основи щастя. Автор зауважує, що християнська етика має розглядатися у своїй цілісності, щоб розв’язувати комплексні проблеми етичного життя. Любов до ближнього ґрунтується на любові до Бога. Однак у новочасній культурі її заступає атеїзм, що в етичному житті орієнтується на гуманізм. Автор підкреслює, що гуманісту притаманна хиткість, через яку він легко може перетворитися з альтруїста на егоїста. У висновку автор наголошує на необхідності повернення до християнської етики любові до ближнього, яка здатна врятувати від земних страждань.

Еліксир ефективної демократії. In Критика, № 7-8 (165-166), 2011, сc. 15-16.

2026-09-02T09:38:24+00:00

Стаття є рецензією на працю Френсиса Фукуями «The Origins of Political Order: From Prehuman Times to the French Revolution». Автор стверджує, що історія продовжилася після проголошеного Фукуямою «кінця історії», оскільки впровадження демократичних принципів на практиці виявилося значно складнішим, ніж передбачалося. На це вказує, зокрема, український досвід. У статті проаналізовано основні положення підходу Фукуями та продемонстровано його застосовність до українського контексту. У висновку автор підкреслює, що праця Фукуями дає змогу зрозуміти, чому становлення ліберальної демократії в Україні зазнало невдачі. Натомість Україна повернулася до моделі слабкого абсолютизму за часів Віктора Януковича – згідно з класифікацією Фукуями.

Проблеми філософії. Міжвідомчий науковий збірник, 1970, № 16-17: Київ: Видавництво Київського університету, Київська книжкова друкарня №5, 1970, 161 с.

2026-09-02T10:52:09+00:00

ЗМІСТ

В. Д. Білогуб – Ідеологія і суспільна наука

Г. І. Горак – Історичний матеріалізм як методологія конкретних суспільних наук

І. С. Ястремський – Про взаємодію загальносоціологічннх законів і специфічних економічних законів соціалізму

О. Я. Барандес – Історичний матеріалізм – методологія дослідження формування комуністичного ставлення до праці

А. Ф. Кілунов – Марксистсько-ленінська філософія та її вплив на розвиток історичної науки

Д. М. Прилюк – Філософські проблеми журналістської творчості

С. К. Сокоренко, А. В. Місуно – Філософські основи загальної теорії радянського права

С. П. Марценюк – Історичний матеріалізм і педагогіка

Є. О. Єзерський – Проблема суб’єктивного фактора в історичному матеріалізмі

К. К. Кошовий – Ленінська теорія відображення і проблеми сучасної лінгвістики

І. Г. Кошова – Лінгвістична категорія граничності та філософські категорії простору і часу

М. І. Кікець – До питання про взаємозв’язок форми та змісту при вираженні видової характеристики дієслова

С. О. Швачко – Відображення кількісних відношень в сучасній англійській мові

Р. Г. Зятковська – Поняття, значення і морфемна структура слова (На матеріалі англійської мови)

А. Ф. Скнар – Об’єктивні джерела формування совісті особистості

І. В. Савенко – Про діалектику необхідної і додаткової праці

Г. К. Полікарпова – Формування комуністичної переконаності і естетичне виховання

В. О. Чумак – Метод сходження від абстрактного до конкретного і процес навчання

В. О. Лебідь, Г. І. Садовий – Історичний матеріалізм – наукова основа соціальної психології

Перевинайдена філософія. In Критика, № 3-4 (185-186), 2013, сc. 38-39.

2026-09-02T09:21:53+00:00

У статті автор описує стан української філософської спільноти через аналіз публікацій «Філософської думки» за 2011 рік. Володимир Верлока звертає увагу на розгубленість філософської спільноти, яка проявляється у двох аспектах. По-перше, у постійних зверненнях до авторитетів як спробі легітимації власного філософування. По-друге, у непевності щодо ролі філософії в суспільстві та її стосунків із ним. У висновку автор підкреслює, що філософській спільноті бракує сміливості для необхідного радикального переосмислення мети власної діяльності.

Проблеми філософії. Міжвідомчий науковий збірник, 1969, №14: Київ: Видавництво Київського університету, Київська книжкова друкарня №5, 1969, 123 с.

2026-09-02T10:35:02+00:00

ЗМІСТ

Д. М. Гринишин, С. М. Яновський – Деякі питання методу наукової роботи В. І. Леніна

В. І. Кальян – В. І. Ленін про взаємодію науки і техніки

Я. С. Гонтаржевський – В. І. Ленін про людину як найвищу цінність соціалістичного суспільства

Е. О. Єзерський – В. І. Ленін про вплив суб’єктивного фактора на розвиток об’єктивних умов

М. В. Барановський – В. І. Ленін про соціальні починання

Г. Д. Дроздова, В. С. Дмитриченко – Ленінське вчення про методологічні основи марксистської соціології і його значення для критики сучасних буржуазних соціологічних концепцій

А. І. Кавалеров – Деякі питання побуту в творах В. І. Леніна

О. П. Павленко – Класики марксизму про народну філософську думку

В. П. Дудар – До питання про діалектику суспільного буття і суспільної свідомості

Г. Є. Розовський – Про співвідношення стрибка у суспільному розвитку та суспільної революції

В. Б. Ананійчук, М. А. Мартишевський – Про деякі риси комуністичної праці в період створення матеріально-технічної бази комунізму

О. В. Ушаков – Історичний матеріалізм і деякі проблеми науки управління

М. А. Гнилицький – Про споціальний зміст категорії «інтерес»

В. М. Чорнокозова – історичний матеріалізм і питання марксистсько-ленінської етики

Г. Д. Бойко – Матеріальні відносини у побуті і їх структура

Н. Я. Станілевич – Побут як сфера формування духовного обличчя колгоспників

Л. Ф. Холопцева – Свобода – найважливіша умова формування гармонійної особистості

В. В. Танчер – Теорії масових комунікацій у сучасній буржуазній соціології

М. М. Іллічов – Мнима і справжня відповідальність

П. А. Моренець – До питання про взаємозв’язок функції охорони правопорядку з культурно-виховною функцією у загальнонародній соціалістичній державі

Історіографії з-за краю. In Критика, № 6 (104), 2006, c. 14.

2026-09-02T09:12:04+00:00

Стаття є частиною дискусії щодо публікації Андрія Портнова «Історіографії на краях». Автор позитивно оцінює міркування Портнова щодо наукової сфери. Ці міркування можна узагальнити виразом «ерозія світу науки». Йдеться про деградацію сенсу наукових звань, брак зацікавленості науковими виданнями та імітативний характер наукових статей. Автор ділиться власним досвідом перешкод, з якими може зіткнутися іноземний дослідник в Україні: надмірна бюрократизація роботи бібліотек та архівів, абсурдність і анахронічність бібліотечних приписів, а також байдужість працівників наукових установ.

Форма для науки. In Критика, № 7-8 (117-118), 2007, сc. 14-18.

2026-09-02T10:19:30+00:00

Стаття присвячена історичному огляду організації наукових інституцій від XVII ст. до сьогодення та порівнянню західного і російського контекстів. Автор виокремлює такі ключові події:

Виникнення академій наук як осередків експерементальної науки в Європі на противагу університетам. У Росії Академія наук з’явилася раніше за університети та стала найвищою науковою інституцією.
Утворення дослідницьких університетів під час гумбольдтівської реформи та припинення монополії академій наук у розвитку експериментальної науки в Європі. Зосередження фундаментальних досліджень в Академії наук Росії після більшовицької революції.
Виникнення ненавчальних дослідницьких інститутів через збільшення навантаження на дослідників-викладачів. У СРСР теоретичною наукою займалася колишня імперська Академія наук, яка забезпечувала збереження дослідницького потенціалу науковців та їхню ізольованість від спілкування зі студентами.
Повернення до ідеї дослідницьких університетів як більш ефективної моделі для проведення наукових досліджень.

У висновку автор наголошує на відмінності сучасної наукової організації в Росії, для якої характерне фактичне поєднання управлінських та дослідницьких функцій у діяльності науковців Академії наук.

«Арештувати як українського есера...» (до біографії професора філософії та педагогіки Одеського державного університету Михайла Гордієвського). In З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, 1-2 (30-31), 2008, сс. 415–432.

2026-09-02T08:56:34+00:00

Автори статті спираються на раніше невідомі документи радянських спецслужб. На основі цих матеріалів вони реконструювали основні етапи політичної та наукової діяльності Михайла Гордієвського – професора філософії та педагогіки Одеського державного університету. Особливу увагу приділено його академічній та суспільно-політичній діяльності.

Основи теїзму та атеїзму. In «Дзвони», 1939, № 5-6, pp. 162-168.

2026-09-02T19:33:55+00:00

У статті автор наголошує, що атеїзм як світоглядна позиція є штучним явищем, яке веде культуру до занепаду. Він підкреслює, що наука, на яку спираються атеїсти для обґрунтування своєї позиції, завжди опинятиметься перед нерозв'язними проблемами, породжуючи теорії, які доводиться приймати на віру. Тому, на думку автора, атеїзм є новою вірою. У висновку автор критикує поширення атеїзму з французькою та більшовицькою революціями, зважаючи на їхні руйнівні наслідки.

Патос замість діялогу. In Критика, № 12 (74), 2003, c. 28.

2026-09-02T09:47:48+00:00

Стаття є полемікою Юлії Ємець-Доброносової з Віталієм Пономарьовим щодо концепту «Київської світоглядно-антропологічної школи», запропонованого в праці Віталія Табачковського «У пошуках невтраченого часу». Авторка наголошує, що зміст концепту є проблемним, і закликає до подальшого діалогу. Вона також критикує позицію «патосного» відкидання можливості існування «школи».

Партійна організація нашої науки. In Критика, № 1-2 (111-112), 2007, сc. 27-28.

2026-09-02T08:37:40+00:00

Стаття є рецензією на працю Петра Іванишина «Національно-екзистенціальна інтерпретація (основні теоретичні та прагматичні аспекти)». Андрій Портнов вважає, що праця термінологічно недосконала та виражає безвідповідальність і нефаховість автора, який прикривається патріотизмом. Портнов зауважує, що поширення подібних праць сприяє деградації сенсу наукових ступенів та діяльності учених рад.

Границі вселенної: Львів, Наукове товариство ім. Шевченка, 1924, 60 с.

2026-09-02T19:17:11+00:00

У праці запропоновано розв’язання антиномії простору, сформульованої Імануелем Кантом. Гавриїл Костельник викладає власний погляд на скінченність, нескінченність, порожність та геометричну форму простору. Автор полемізує з Кантом, підкреслюючи слабкі місця в його аргументації, через які той не спромігся розв’язати антиномію простору. Такими слабкими місцями, на думку автора, є саме формулювання антиномії, яке підпадає під логічну помилку quaternio terminorum, та уявлення про антиномію загалом як властивість розуму. Автор висуває своє формулювання антиномії про межі світу, яке стосується скінченності та нескінченності порожнього простору.

Костельник аналізує аргументацію тези та антитези антиномії, згідно з якими простір, відповідно, є скінченним і нескінченним. Він виявляє, що підставою першої тези є чисті поняття, а підставою другої – виображення простору, яке варто розглядати як абсолютизацію досвіду. Нескінченність простору у Канта випливає з ототожнення порожнього простору з ніщо. Проте автор наголошує, що «ніщо» не має онтологічного впливу на суще. Обмеженість простору «ніщо» жодним чином не впливає на те, яким він є, а отже, простір має власні, внутрішні границі.

Уявлювані історіографії. In Критика, № 4 (102), 2006, сc. 26-27.

2026-09-02T09:27:38+00:00

У статті розглянуто особливості етноісторіографічних стереотипів української, російської та польської історіографій та їх роль в історичній науці. Етноісторіографічні стереотипи є стійкими уявленнями про певну національну історіографію. Їх виникненню та поширенню слугують етнічні стереотипи щодо інших народів. Автор наголошує, що такі стереотипи завдають шкоди науці, будучи виявом політичної заангажованості. На думку автора, таким чином виникає історіографічний нігілізм – нехтування історіографіями інших націй на користь ненаукових інтересів. У висновку підкреслено, що національні комплекси у вияві етнічних стереотипів зміцнюють етноісторіографічні стереотипи, збіднюючи історичну науку.

Проблеми філософії. Міжвідомчий науковий збірник, 1970, №15: Київ: Видавництво Київського університету, Київська книжкова друкарня №5, 1970, 128 с.

2026-09-02T10:41:11+00:00

ЗМІСТ

О. В. Ушаков – В. І. Ленін і соціалістичне управління суспільством

І. В. Свистула – В. І. Ленін про формування наукового світогляду в робітничого класу

Г. Д. Бойко – В. І. Ленін про формування комуністичних матеріальних відносин у побуті на селі

Ф. Ф. Байкін, А. І. Кавалеров – До питання про визначення поняття «побут»

І. Г. Дерев’ягін – Соціальні норми та їх значення в розвитку комуністичного ставлення до праці

Л. Т. Чернусь – Праця – основа комуністичного виховання колгоспного селянства

К. І. Нензюк – Деякі питання формування духовної культури колгоспного селянства

М. С. Фетісов – До питання про структуру суспільного буття

В. К. Зволь – Про співвідношення соціальних інтересів і потреб

М. Т. Кузьменко – Духовний прогрес суспільства як закономірний процес зміни типів культури

І. К. Ковбаса – Деякі питання становлення молодої сім’ї

В. С. Заслуженюк – Врахування національної специфіки в інтернаціональному вихованні молоді

М. В. Кирилова, В. А. Правоторов – Про деякі аспекти проблеми формування особистості фахівця в умовах вузу

І. Г. Кошова, К. К. Кошовий – Деякі питання розвитку науки

Юрген Бехер, Пауль Фрідріх – Розвиток творчої сили молоді – основна вимога політики соціалістичної держави в умовах науково–технічної революції (на матеріалах НДР)

Ерхард Йон (НДР) – Про деякі проблеми естетичного виховання молоді

Полюси соціяльної уяви та позиція дослідника. In Критика, № 5 (127), 2008, c. 18.

2026-09-02T09:17:35+00:00

Стаття є рецензією на український переклад лекцій Поля Рікера «Ідеологія та утопія». Автор надає короткий історичний огляд поняття ідеології. Володимир Артюх наголошує, що Рікер, спираючись на протиставлення утопії та ідеології Карлом Мангаймом, прояснює суттєву відмінність двох понять. Утопія має авторство та революційний характер, тоді як ідеологія стосується насамперед «Іншого» і функціонує в суспільстві як консервативний чинник.

«Самвидав» як засіб поширення об'єктивної інформації про Україну в 60-80-х роках. In З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, 1-2 (6-7), 1998, сс. 357–364.

2026-09-02T10:25:46+00:00

У статті автор коротко описує історію самвидаву в Україні у 60-х та 80-х роках. Особливу увагу приділено історії самвидавного часопису «Український вісник», з виданням якого були пов’язані Василь Лісовий і Євген Пронюк.

Ordo logicus: Львів, накладом «Богословського наукового товариства», 1931, 42 с.

2026-08-01T11:52:57+00:00

У праці розглянуто помилки, які допускали філософи, плутаючи між собою логічний порядок та порядок речей («ordo logicus» та «ordo realis»). Автор зазначає, що відмінність між цими порядками буття полягає в трансценденції, яка розділяє поняття та речі. Поняттям властиві позачасовість, загальність та абстрактність щодо речей, тоді як речам – часовість, окремішність та цілісність їх властивостей.

Автор наголошує, що в історії філософії це розрізнення формувалося досить повільно, оскільки мислителі постійно плутали його складники між собою. Автор ілюструє це на прикладах з історії філософії, де подібні помилки поставали через змішування предмета й акту мислення.

В останньому розділі представлено аналіз та розв’язання парадоксів, що виникають в теорії множин та математиці нескінченості, засобами традиційної (психологічної) логіки. Автор підкреслює, що створення нової математичної логіки лише відводить від розв’язання парадоксів, і демонструє це в полеміці з Бертраном Расселом.

Зміст

I. Ріжниці між льоґічним і річевим порядком

II. Історичні приміри змішання льоґічного й річевого порядку

III. Приміри змішання льоґічного порядку з річевим у математиці

Чиста насолода Джакомо Казанови. In Критика, № 7-8 (189-190), 2013, сс. 43-47.

2026-08-01T16:50:18+00:00

У статті представлено епізоди з «Історії мого життя» Джакомо Казанови. Володимир Єрмоленко аналізує образ Казанови та його символічну роль в контексті інтелектуальної історії XVIII-XIX століть. Автор виокремлює такі характеристики образу Казанови: філософія гедонізму, утопія безкоштовної насолоди, полярність душі героя - світла сторона сексуальності та темна сторона магії. У ХІХ столітті на противагу народжується культ абсолютизації страждання, антиевдемонізму та трагічності існування. У висновку зазначено, що обидва шляхи є хибними, оскільки насолода та страждання є необхідними аспектами людського існування.

Фашистський герой у демократичному Києві. In Критика, № 3-4 (149-150), 2010, сc. 8-9.

2026-08-01T16:10:11+00:00

Статтю присвячено дискусії щодо присвоєння Віктором Ющенком звання Героя України Степанові Бандері. У статті подано історичний огляд подій XX століття, пов’язаних із постаттю Степана Бандери у світлі боротьби проти польської влади та сталінського режиму. Реабілітація постаті Бандери узгоджується із відкиданням сталінського спадку. Утім, автор наголошує, що Сталін та Бандера керувалися принципом, згідно з яким політичні перетворення виправдовують насильство. Тімоті Снайдер підкреслює, що така політика Ющенка кидає тінь на його президенство.

З англійської переклав Павло Грицак.

Серен Кіркегор. In Всесвіт, № 3 (177), Київ, «Радянський письменник», 1973, сc. 158-160.

2026-08-01T12:23:57+00:00

Стаття є передмовою до перекладів фрагментів праць Серена К’єркеґора. Авторка вказує, що К’єркеґора своїм попередником вважають не лише екзистенціалісти, а й протестантські теологи (прибічники «діалектичної теології»), ліві католики та представники французького персоналізму.

Філософію К’єркеґора важко відокремити від «поетики», що авторка пояснює увагою філософа не стільки до знання істини, скільки до буття в істині. Основу роздумів датського філософа становить іронія, яка є центральним естетичним принципом його поетики. Проте, як зазначає авторка, для К'єркеґора іронія є водночас важкою духовною хворобою, яку необхідно подолати шляхом звернення до власного життя.

Неперекладність логосу. In Критика, № 9-10 (155-156), 2010, с. 25.

2026-08-01T11:22:49+00:00

Стаття є оглядом «Європейського словника філософії. Лексикону неперекладностей» (I том, Дух і Літера, Київ, 2009 р.). У статті йдеться про генезу мов філософування, які змінювалися від давньогрецької до національних мов. Також автор звертає увагу на складнощі перекладу, які керівниця проєкту Барбара Кассен вважає невирішуваними. На думку автора, інколи шляхом транскрипції і транслітерації понять вдається подолати неперекладність.

Постполітичне позасвідоме. In Критика, № 11-12 (145-146), 2009, сc. 2-3.

2026-08-01T16:36:20+00:00

У статті розглянуто поняття постполітики, яке характеризує кризу сучасної політичної філософії. Автор звертається до концепції політичного позасвідомого Фредерика Джеймісона та зазначає, що ідея постполітики присутня у політичних теоріях Мак’явеллі та Гобса, для яких технології владарювання заступають мораль. Дмитро Шевчук простежує зв’язки між концепцією постполітики та ідеєю кінця історії Френсиса Фукуями. Він також пов’язує її з концепцією нейтралізації та деполітизації Карла Шміта та з ідеєю «бунту мас» Хосе Ортеґи-і-Ґасета. Крім того, автор апелює до панування симулякрів у політиці за Жаном Бодріяром. Утім, автор вважає концепцію постполітики суперечливою та непослідовною, обґрунтовуючи свою позицію ідеєю неусувності ідеології Славоя Жижека та критикою ідеї смерті політики Жака Рансьєра. У висновку наголошується на свідомому ставленні до дійсності, яке не повинно заступатися технологіями та політичним позасвідомим.

Із книжки «Або-або». Із щоденників (Пер. з дан. Маріанни Гансен-Кожевникової, Михайла Москаленка). In Всесвіт, № 3 (177), Київ, «Радянський письменник», 1973, сс. 160-167.

2026-08-01T12:37:42+00:00

Матеріал містить українські переклади фрагмента праці «Або-або» та фрагментів із щоденників Серена К’єркеґора, здійснені з данської Маріанною Ганзен-Кожевниковою та Михайлом Москаленком.

Фрагмент праці «Або-або» узятий з другої частини твору під назвою «Ligevægten mellem det Æsthetiske og Ethiske i Personlighedens Udarbeidelse».

Серед фрагментів щоденників: перший датується 1847 р. і не має заголовка, другий має заголовок «Християнське "міра за міру"», а останній — заголовок «Одиниця».

Нова характеристика українського світогляду. In Краківські вісті, 1942, 13 вересня, с. 3.

2026-07-31T13:31:27+00:00

Автор стисло оглядає статтю Івана Мірчука «Світогляд українського народу», опубліковану в третьому томі «Наукового збірника Українського вільного університету». Автор зазначає, що проблема українського світогляду залишається актуальною. Вступаючи в нову історичну епоху, українці прагнуть переосмислити та перевірити власні ідеологічні надбання. Мірчук характеризує український світогляд як переважно ідеалістичний та емоційний та зіставляє його з німецькою філософською традицією.

Появився перший том контроверсійного письменника. In Свобода, 1988, 15 жовтня, сс. 1, 4.

2026-07-31T13:21:25+00:00

Автор повідомляє про публікацію першого тому вибраних творів Віктора Петрова у видавництві «Сучасність». Видання упорядковане Юрієм Шевельовим. З нагоди цієї публікації автор стисло окреслює хронологію повідомлень про смерть Петрова та звертає увагу на неоднозначність оцінок його постаті.

Дмитро Іванович Чижевський і його сучасники. Листи, спогади: Кіровоград, Імекс-ЛТД, 2013, 527 с.

2026-07-31T15:46:57+00:00

Збірник підготовлено з нагоди 120-річчя від дня народження Дмитра Чижевського. Видання містить теоретичні дослідження доробку українського філософа, біографічні нариси, мемуари сучасників про вченого, спогади самого Чижевського про інших діячів, а також його листування та рецензії.

Зміст

Володимир Янцен – Спадщина Дмитра Чижевського: проблеми і парадокси вивчення

Дмитро Чижевський. Життєпис

Ірина Валявко – Дмитро Іванович Чижевський: біографічний нарис

Вплив родини на духовний розвиток Дмитра Чижевського

Навчання в Петербурзькому і Київському університетах

Революційна діяльність

1921-1924 Філософські студії в Німеччині

1924-1932 Празький період

1932-1945 Галльський період життя Д. Чижевського

1945-1949 Марбурзький період

1949-1956 Гарвардський період діяльності Чижевського

1956-1977 Гайдельберзький період життя

Ірина Валявко, Надія Жахалова – Марія Дмитрівна Чижевська (1858-1925)

Живі про живе. Спогади

Мария Морозовская – У истоков: Александрия, Петербург, Киев. Записки.

Омелян Пріцак – Спогади про Дмитра Чижевського

Василь Рудко – Шлях Чижевського

Богдан Кравців – 80-річчя проф. Д. Чижевського

Дмитро Чижевський згадує…

Дмитро Чижевський – Юрій Клен, вчений та людина. Із спогадів

Дмитро Чижевський – Академік Володимир Вернадський (1863-1945)

Анонім – Інтерв'ю з Д. І. Чижевським

Дмитрий Чижевский – Фрагмент воспоминаний о детстве и истории рода Чижевских

Особисті зв'язки. Листування

Листування Дмитра Чижевського та Омеляна Пріцака

Письма Д. И. Чижевского к В. И. Вернадскому

Листування Дмитра Чижевського та Юрія Шевельова

Ірина Валявко – Дмитро Чижевський і Юрій Шевельов

Дмитро Чижевський: Proetcontra

Дмитро Дорошенко – «Фільософія на Україні». Проф. Дмитро Чижевський: Нариси з історії філософії на Українi. — Український Громадський Видавничий Фонд Прага, 1931. — с. 176.

В'ячеслав Заїкин – Українська філософія

Марко Антонович – «Dmytro Cyzevskyj. A history of Ukrainian literature»

Степан Козак – Історіософський аспект у дослідженнях Дмитра Чижевського

Володимир Янцен – Спадщина Дмитра Чижевського: проблеми і парадокси вивчення

Дмитро Чижевський. Життєпис

Ірина Валявко – Дмитро Іванович Чижевський: біографічний нарис

Вплив родини на духовний розвиток Дмитра Чижевського

Навчання в Петербурзькому і Київському університетах

Революційна діяльність

1921-1924 Філософські студії в Німеччині

1924-1932 Празький період

1932-1945 Галльський період життя Д. Чижевського

1945-1949 Марбурзький період

1949-1956 Гарвардський період діяльності Чижевського

1956-1977 Гайдельберзький період життя

Ірина Валявко, Надія Жахалова – Марія Дмитрівна Чижевська (1858-1925)

Живі про живе. Спогади

Мария Морозовская – У истоков: Александрия, Петербург, Киев. Записки.

Омелян Пріцак – Спогади про Дмитра Чижевського

Василь Рудко – Шлях Чижевського

Богдан Кравців – 80-річчя проф. Д. Чижевського

Дмитро Чижевський згадує…

Дмитро Чижевський – Юрій Клен, вчений та людина. Із спогадів

Дмитро Чижевський – Академік Володимир Вернадський (1863-1945)

Анонім – Інтерв'ю з Д. І. Чижевським

Дмитрий Чижевский – Фрагмент воспоминаний о детстве и истории рода Чижевских

Особисті зв'язки. Листування

Листування Дмитра Чижевського та Омеляна Пріцака

Письма Д. И. Чижевского к В. И. Вернадскому

Листування Дмитра Чижевського та Юрія Шевельова

Ірина Валявко – Дмитро Чижевський і Юрій Шевельов

Дмитро Чижевський: Proetcontra

В'ячеслав Заїкин – Українська філософія

Марко Антонович – «Dmytro Cyzevskyj. A history of Ukrainian literature»

Степан Козак – Історіософський аспект у дослідженнях Дмитра Чижевського

Українські наукові видання. In Краківські вісті, 1942, 18 грудня, сс. 3-4.

2026-07-31T12:57:37+00:00

У дописі автор оглядає третій том Наукового збірника Українського вільного університету. Володимир Дорошенко описує статтю Івана Мірчука «Світогляд українського народу» та схвально відгукується про неї. Автор також згадує статтю Панаса Феденка, яка пояснює історичне походження рис українського характеру, описаних Мірчуком.

Записки обласної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського: Кіровоград, Гриф, 1994, 48 с.

2026-07-31T15:20:45+00:00

Збірник опубліковано з нагоди 100-річчя від дня народження Дмитра Чижевського. У збірникові опубліковано спогади сестри Чижевського за редакції Леоніда Куценка, першоджерела деяких праць Д. Чижевського. До видання також увійшло листування Чижевського з істориком-славістом Антонієм Флоровським (за редакцією Олександра Чуднова), праці західних славістів про Чижевського. Збірник містить бібліографію творів українського філософа, упорядковану О. Чудновим.

Зміст

Alexandria scytharum

Марія Чижевська – Записки

Першоджерела

Дмитро Чижевський – Сімнадцяте сторіччя в духовній історії України

Дмитро Чижевський – Евгемеризм в старослов’янських літературах

Дмитро Чижевський – Із завдань славістичних бібліотек

Із архіву

Листи до А. Флоровського

Нестор славістів

Осип Данко – Проф. Дмитро Чижевський у нас і в чужих

Анджей Вінценз – Дмитро Чижевський

Олександр Чуднов – Коротка бібліографія творів Д.Чижевського

Історики vs політика в українській гуманітаристиці, 2005–2011. In Критика, № 1-2 (183-184), 2013, сс. 27-31.

2026-07-31T12:33:13+00:00

Томаш Стриєк у своїй статті аналізує дві книги: «Страсті за націоналізмом. Стара історія на новий лад. Есеї» Ярослава Грицака та «Історії істориків. Обличчя й образи української історіографії ХХ століття» Андрія Портнова. Текст написано 2011 року та перекладено з польської мови (зі скороченнями) Дзвінкою Матіяш. Контекстом аналізу обох видань є політична і культурна ситуація в Україні 2011 року, позначена спадом продуктивності в гуманітаристиці. Публікація є першою частиною повного тексту Стриєка і містить вступ та розділ, присвячений Грицаку.

Листи Дмитра Чижевського до Євгена Маланюка. In Науковий збірник, т. 4, 1999, сс. 390-405.

2026-07-31T13:37:57+00:00

Матеріал є публікацією листування Дмитра Чижевського з поетом Євгеном Маланюком за 1954–1967 роки. У ньому Чижевський коментує рукописи та наукові праці Маланюка, обговорюючи питання історії давньої української літератури. Листування доповнено коментарями упорядників. Листи друкуються за автографами (№ 1509–1521). Усі листи подано без купюр і стилістичного редагування.

Помер Віктор Платонович Петров, літературознавець, археолог, етнограф, совєтський партизан-розвідник. In Свобода, 1969, 12 листопада, с. 1.

2026-07-31T13:26:30+00:00

У цьому дописі автор повідомляє про смерть Віктора Петрова, спираючись на некролог, опублікований в «Українському історичному журналі» у вересні 1969 року. Автор нагадує, що в 1942–1949 роках Петров перебував на еміграції, а обставини його зникнення викликали чутки. Натомість радянський некролог подає іншу версію: за нею Петров під час війни служив партизаном-розвідником у ворожому тилу та був нагородженим.

Справа Віктора Петрова. In Українські вісті, 1969, 27 листопада, с. 4.

2026-07-31T13:12:09+00:00

У дописі автор оглядає відомості про смерть Віктора Петрова та його долю після Другої світової війни. Зокрема, йдеться про відомість, за якою В. Петров був розвідником і повернувся до СРСР після виконання завдання в Німеччині. Автор також стисло переказує інформацію про Петрова, опубліковану в «Українському історичному журналі». Наприкінці автор порушує питання про роль Петрова у Другій світовій війні, зокрема сумніви щодо його можливої агентурної діяльності.

Дмитро Іванович Чижевський (1894–1977). Праці. Спогади. Критика. Бібліографія: Єлисаветград, Бібліотека Олександра Чуднова, 2007, 293 с.

2026-07-31T15:39:41+00:00

У збірці опубліковано праці та листи Дмитра Чижевського різними мовами. До збірки також увійшли спогади його сучасників, рецензії на праці українського філософа. Видання містить відомості про труднощі опрацювання архіву Чижевського.

Зміст

Дмитрий Чижевский – Бібліографія

Дмитрий Чижевский – Философия Г.С.Сковороды

Дмитрий Чижевский – Выставка русских художников в Европе

Дмитрий Чижевский – Речь о Степуне

Дмитрий Чижевский – О литературной пародии

Дмитро Чижевський – Нариси з історії філософії на Україні (окремі розділи)

Дмитро Чижевський – Культурно-історичні епохи

Дмитро Чижевський – Поза межами краси (до естетики бароккової літератури)

Дмитро Чижевський – На теми філософії історії

Дмитро Чижевський – Українська філософія

Дмитро Чижевський – Сімнадцяте сторіччя в духовній історії України

Дмитро Чижевський – Антична література в старій Україні

Дмитро Чижевський – Юрій Клен. Вчений та людина

Георгий Флоровский – Чижевський, Дм. "Філософія на Україні - Спроба історіографії". Рецензия

Георгий Флоровский – Чижевський, Дм. "Нариси з історії філософії на Україні". Рецензия

Василий Кулешов – О методологических просчетах одной историко-литературной концепции. (Курс лекций литературы XIX века Д. Чижевского)

Ростислав Плетнев – Д.И.Чижевский

Василий Кулешов – Еще раз о Д. Чижевском и о романтизме и реализме

Нина Надъярных – Возможность, равнозначная необходимости (К изучению литературоведческого наследия Д. Чижевского)

Євген Пизюр – Дмитро Іванович Чижевський (До 60-тилітнього ювілею)

Панас Феденко – Дмитро Чижевський (4 квітня 1894 - 18 квітня 1977) Спомин про життя і наукову діяльність

Богдан Кравців – 80-річчя проф. Д. Чижевського

Мирослав Антонович – Дм. Чижевський. "Історія української літератури". Про англомовне видання. Рецензія

Йозеф Стрелка – Всесвітнє значення Дмитра Чижевського

Василь Лісовий – Дмитро Чижевський: життєвий шлях та світогляд

Степан Козак – Історіософський аспект у дослідженнях Дмитра Чижевського

Франц Норберт – Дмитро Чижевський – видавець давньо-руської літератури в Німеччині (уривок із статті)

Ася Гумецька – Для мене він залишиться завжди усміхненим

Ірина Валявко – Дмитро Чижевський

Олександр Чуднов – Вчений-енциклопедист Дмитро Чижевський (1894-1977)

Листи Дмитра Чижевського до Євгена Маланюка

Ирина Валявко – Дмитрий Чижевский как библиограф и библиофил

Genius чи Genius loci? In Критика, № 1-2 (183-184), 2013, сс. 44-47.

2026-07-31T12:42:04+00:00

У статті Юрій Прохасько розглядає Львів як осередок інтелектуальних і культурних здобутків періоду XIX–XX століть. Автор аналізує обставини, за яких у Львові сформувалося покоління наукових і мистецьких геніїв. Прохасько тлумачить міфологічність Львова як Genius loci, наголошуючи на важливості деконструкції цього міфу. Особливу увагу приділено мультикультурності та неоднозначності тогочасного інтелектуального середовища. Наприкінці автор доповнює свої міркування історичним та інституційним контекстами. Публікація є першою частиною повного тексту.

Історіософський аспект у дослідженнях Дмитра Чижевського. In Науковий збірник, т. 4, 1999, сс. 157-164.

2026-07-31T13:52:22+00:00

Степан Козак оглядає та коментує окремі аспекти твору Дмитра Чижевського «Нариси з історії філософії на Україні». Автор критикує Чижевського за те, що він не звернув увагу на український епос, аналізуючи ґенезу романтичної думки в Україні. У зв’язку з цим Козак не погоджується з твердженням Чижевського, що ідеї слов’янських будителів важко охарактеризувати. На думку Чижевського, вони є лише відлунням західної думки або своєрідною слов’янською інтерпретацією. Окремо автор наголошує, що київські месіаністи на чолі з Костомаровим були переконані у необхідності впровадження християнської моралі в політичне й суспільне життя. У цьому вони вбачали єдиний шлях до Царства Божого.

Соціяльне сприйняття, як його конституюють Інші. In Критика, № 1-2 (183-184), 2013, сс. 9-10.

2026-07-31T12:23:16+00:00

Стаття є аналізом монографії Юлії Сороки «Свої, чужі, різні: соціокультурна перспектива сприйняття Іншого». Людмила Малес розглядає соціально-психологічний підхід до розуміння феномена Іншого, який відрізняється від класичних філософських трактувань цієї проблеми. Розглянуто також сучасні українські суспільні проблеми: ксенофобію, соціальну нерівність, аполітичність більшості населення. Обґрунтовано конструктивну функцію вивчення Іншого для суспільного розвитку та самопізнання спільноти. Наведено низку прикладів, які демонструють значення розуміння інакшості в різних сферах життя сучасної людини.

Дорогою ціною: приватна історія "поетичного кіна". In Критика, Nº 7-8 (201-202), 2014, сс. 12-17.

2026-07-08T12:47:06+00:00

Стаття Сергія Пролеєва присвячена осмисленню феномену українського «поетичного кіно» крізь особистісну та історико-культурну перспективу. Автор розглядає особливу традицію художньої стилістики, що бере свій початок у творчості Олександра Довженка, простежуючи її вплив на покоління режисерів 1960-х років та на формування поетичного виміру національного кінематографа.

Пролеєв акцентує увагу на драматичному історичному контексті, у якому виникала ця естетика: від репресій і воєнних потрясінь до культурної спадщини радянського періоду та боротьби за самобутність українського мистецтва.

Особлива увага приділяється взаємодії художніх експериментів, авторської інтенції та сприйняття глядача, що дозволяє показати, як поетичне кіно функціонувало як засіб культурного осмислення і соціальної памʼяті. Пролеєв аналізує ключові режисерські стратегії, естетичні прийоми та художні символи, що визначали специфіку жанру, і водночас підкреслює його роль у розвитку української національної кінематографічної традиції. У статті поєднуються аналіз і кінематографічної мови, і постатей, що визначали розвиток школи «поетичного кіно», з роздумами про ціну творчості, памʼять, втрати й актуальність художньої традиції у сьогоденні.

Автор розглядає поетичне кіно не лише як сукупність окремих картин, а як комплексну культурну практику, яка формувалася під впливом історичних, соціальних і ідеологічних обставин, включно з цензурними обмеженнями та особистими ризиками митців.

Історія української культури. Формація української нації: Мюнхен, Український Вільний Університет, 1949, 16 с.

2026-07-08T12:25:53+00:00

У своїй праці Іван Мірчук досліджує українську культуру як ключовий чинник формування нації, пропонуючи філософський аналіз її антропологічних засад. Він стверджує, що культура формується як наслідок взаємодії людини і суспільства, визначає моральні, духовні та світоглядні орієнтири народу, і саме через цю внутрішню основу народ стає нацією, а не лише через зовнішні політичні чи історичні обставини.

У викладі своєї аргументації Мірчук апелює до особливостей впливу Трипільської культури, Візантії, грецької цивілізації, а також східнословʼянських традицій на формацію української культури, акцентуючи увагу на інтеграції ідей через християнство, літературу та духовні практики. Кожна з цих особливостей сформувала унікальний український культурний код, що обʼєднує моральність, світогляд і мистецтво. Характеризуючи ранні історичні етапи, автор прагне підкреслити глибоке історичне коріння української культури, і показати процес їі розвитку безперервним і взаємоповʼязаним із формуванням національної самосвідомості.

Таким чином, культура, за автором, виступає динамічною духовною матрицею, яка не лише формує моральні й етичні засади, а й забезпечує національне самозбереження, передає ідею єдності народу і дозволяє йому усвідомлювати себе як субʼєкт історії, поєднуючи історичні факти, духовну літературу і народну творчість у єдиний аналітичний контекст.

Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. Volume 18 of Harvard Series in Ukrainian Studies: Frankfurt am Main, Verlag Peter Lang / Fink, 1974, 233 S.

2026-07-08T13:20:18+00:00

Праця Дмитра Чижевського Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker була опублікована 1974 року у серії Harvard Series in Ukrainian Studies. Видання зʼявилося в контексті розвитку україністики на Заході та активної наукової діяльності української інтелектуальної діаспори. У цей період дослідження історії української філософії значною мірою здійснювалися поза межами Радянського Союзу, що дозволяло вченим розглядати українську інтелектуальну традицію у ширшому європейському контексті. Праця Чижевського є розширеною і переробленою версією його попередніх досліджень 1934 року про Григорія Сковороду, і стала однією з найвпливовіших праць, присвячених інтерпретації творчості мислителя.

У книзі автор пропонує комплексний аналіз філософії Сковороди, підкреслюючи три ключові виміри його постаті: поета, мислителя та містика. Структура книги побудована так, щоб поступово розкрити філософську систему: спочатку описується життя Сковороди та його інтелектуальне середовище. Далі він переходить до основних принципів його філософії, після чого аналізує метафізичні уявлення про світ і Бога. Наступні розділи присвячені вченню про людину (антропології) та етичним ідеям. Завершується дослідження розглядом містичного аспекту філософії Сковороди та його творчості як поета.

Чижевський розглядає філософа не лише як представника української духовної традиції, а як мислителя, чиї ідеї формувалися в контексті європейської інтелектуальної історії. Значну увагу він приділяє символічному характеру філософської мови Сковороди, аналізуючи його тексти як своєрідну систему алегорій і біблійних образів, через які виражається метафізичний зміст його вчення.

Окремим аспектом дослідження є інтерпретація центральної ідеї філософії Сковороди – принципу самопізнання. Чижевський показує, що ця тема повʼязана з вченням про "внутрішню людину", яке має корені у християнській містичній традиції. У цьому контексті автор також простежує впливи європейської містики, барокової духовності та пієтизму, демонструючи, що філософія Сковороди постає як складний синтез біблійної символіки, неоплатонічних мотивів і барокової культури.

Таким чином, праця Чижевського пропонує інтерпретацію Сковороди як мислителя, чия філософія поєднує поетичну форму, містичний досвід і раціональне осмислення духовного життя. Завдяки цьому підходу книга стала важливим внеском у дослідження української філософської традиції та її місця в європейській історії ідей.

Зміст:

Передмова

I. Людина та її доля

1. Життя Сковороди

2. Духовне середовище

II. Основні принципи

3. Збіг протилежностей (Coincidentia oppositorum)

4. Коло кіл

5. Усе минуще є лише символом (алегорією)

6. Символічний світ

III. Метафізика

7. Матерія

8. Дерево вічності та його тінь

9. Бог

10. Мудрість

11. Рослина як символ космосу

IV. Антропологія

12. Внутрішня людина

13. Серце

14. Символи внутрішньої людини

15. Безодня

16. Мікрокосм

17. Пізнання

V. Етика

18. Світ

19. «Нерівна рівність»

20. Очищення

VI. Містика

21. Обожнення

22. «Спокій Бога»

23. Містичний шлях Сковороди

24. Сковорода і церква

VII. Містичний поет

25. Сковорода як поет

26. Реформа віршування

Заключні зауваги

Бібліографічні відомості

Твори Сковороди

Примітки

Іменний покажчик

Втеча з утопії. In Критика, Nº3-4 (197-198), 2014, сс. 26-27.

2026-07-08T12:36:26+00:00

У своїй статті Михайло Назаренко аналізує розвиток пострадянської фантастики та її звʼязок із політичними й ідеологічними процесами у суспільстві.

Автор розглядає феномен російськомовної фантастики, зокрема жанру альтернативної історії та «попаданців», і показує, як у цих текстах відтворюються імперські наративи та ідеї реваншизму. Особливу увагу приділено тому, як художня література формує уявлення про історію, війну та геополітичні конфлікти, часто відображаючи антизахідні й антиукраїнські мотиви. Також у статті порушується питання ролі українських авторів у російськомовному культурному просторі та впливу літератури на формування національної ідентичності.

Автор доходить висновку, що сучасна фантастика може слугувати інструментом ідеологічного впливу та відображати ширші соціокультурні трансформації пострадянського суспільства.

Тавро бездержавности: Джерзі Ситі, Накладом автора, 1982, 39 с.

2026-07-08T12:00:57+00:00

У своїй праці Богдан Цимбалістий досліджує ідею бездержавності як глибинний історико-психологічний чинник, що формує національну свідомість українців

Автор прагне довести, як тривала політична залежність залишає «тавро» меншовартості, відтворюється у щоденних моделях поведінки та сприяє внутрішнім конфліктам. Окрему увагу приділено відповідальності національних еліт за подолання бездержавного мислення. Шлях виходу із окресленого застою Цимбалістий убачає у формуванні державницької дисципліни, політичної зрілості та національної солідарності як передумов повноцінного державотворення.

Твір зосереджується на характерній бездержавності схильності до розбрату, що в свою чергу проявляється у недовірі до власних інституцій. Проте автор наголошує, що саме така ситуація закладає у народові прагнення до сильної, відповідальної держави.

Зміст:

Політична культура

Наслідки довгого поневолення

Психологічно-побутові різниці

Ідеологічне розуміння українства

Донощиство і зрадництво

Резюме і висновки

Чому апелі до єдності не допомагають?

Громадянське виховання

Роля преси

Наукові установи, Церква, партії

Чи можна перемогти нашу бездержавність?

Промоція о. Б. Куриласа. In Українські вісті, 1955, 25 липня, с. 5.

2026-07-01T14:39:29+00:00

У дописі повідомляється про здобуття ступеню доктора філософії в УВУ українським письменником та істориком Богданом Куриласом, відомим під псевдонімом Ігор Калиненко. Він захистив дисертацію з теми «Акт з’єднання Архиєпископа Мелетія Смотрицького в історичному та психологічному насвітленні», рецензентом якої був Іван Мірчук.

Загальні збори НТШ в Европі. In Українські вісті, 1955, 11 квітня, с. 2.

2026-07-01T13:23:16+00:00

У дописі повідомляється про проведення зборів Наукового Товариства ім. Шевченка в Парижі. Серед учасників зборів згадано Івана Мірчука.

З українського вільного університету. In Українські вісті, 1950, 26 вересня, с. 2.

2026-07-01T13:03:44+00:00

У дописі повідомляється про проведення зборів Загальної Професорської Колегії і засідання рад факультетів Українського вільного університету. На них було обрано новий склад сенату УВУ, а також ректора – Івана Мірчука.

Цінне наукове видання. In Українські вісті, 1948, 19 жовтня, с. 4.

2026-07-01T14:53:48+00:00

У публікації повідомляється про видання вісника українознавства «Сьогочасне і минуле», серед авторів якого був Іван Мірчук. У журналі обговорюються досягнення української науки та її актуальні проблеми.

Голова УВАН доповідає про наукову поїздку. In Українські вісті, 1967, 28 вересня, с. 2.

2026-07-01T12:53:57+00:00

У публікації висвітлено перебіг і зміст засідання Української вільної академії наук у Вінніпезі, що відбулося 15 вересня 1967 року. Серед наукових поїздок голови УВАН Ярослава Рудницького згадано другий міжнародний з'їзд славістів у Зальцбурзі, у якому взяв участь Дмитро Чижевський.

Сковородинська сесія НТШ. In Українські вісті, 1972, 14 грудня, с. 6.

2026-07-01T14:42:53+00:00

У публікації переказано зміст прилюдної сесії НТШ у Канаді з нагоди 250-річчя з дня народження Григорія Сковороди.

У першій доповіді Качур обстоює думку, що Сковороду слід розглядати насамперед як богослова, а не як філософа, з огляду на значний вплив на його погляди Еразма Роттердамського

У другій доповіді Погорілий пов’язує забуття спадщини Сковороди зі зміною мови та стилю філософування, а також із символічним характером його творів. Крім того, він аналізує символізм у доробку мислителя.

У третій доповіді Ярослав Славутич досліджує мовні особливості творчості Сковороди. На його думку, занепад української мови в часи філософа вплинув на сприйняття його спадщини та спричинив суперечливі оцінки з боку дослідників. Автор доходить висновку, що Сковорода писав давньоукраїнською літературною мовою останнього періоду її існування, а також критикує перевидання його творів за русифікованими текстами замість рукописних оригіналів.

З’їзд Українського Християнського Руху в Німеччині. In Українські вісті, 1956, 20 серпня, с. 5.

2026-07-01T14:33:03+00:00

У дописі повідомляється про проведення в Мюнхені з’їзду Українського Християнського Руху. Описано перебіг події та склад президії, до якої ввійшов Іван Мірчук.

Загальні збори КоДУС-у на еміґрації. In Українські вісті, 1955, 20 червня, с. 8.

2026-07-01T13:16:03+00:00

У дописі повідомляється про проведення зборів Комісії Допомоги Українському Студентству. Збори відбувалися під проводом Івана Мірчука – ректора Українського вільного університету. На цих зборах Мірчука було обрано заступником голови президії КоДУС-у.

З головної ради НТШ в Німеччині. In Українські вісті, 1955, 26 грудня, с. 2.

2026-07-01T12:59:09+00:00

У дописі йдеться про реорганізацію НТШ та про нові процедури перебування на посадах у межах Товариства. Зокрема, повідомлено про новий склад Головної Ради, до якого увійшов Іван Мірчук.

Справа Віктора Петрова. Згадують теж Віктора Домонтовича. In Українські вісті, 1971, 29 квітня, с. 2.

2026-07-01T14:48:25+00:00

У дописі повідомляється про встановлення дати та місця смерті Віктора Петрова – 8 червня 1969 року в Києві. Зазначається, що київські газети оприлюднили цю звістку із запізненням.

Також згадано публікацію Івана Березовського «Визначний дослідник», надруковану в журналі «Народна творчість та етнографія». У статті подано огляд наукової діяльності Петрова як етнографа й археолога, висвітлено його діяльність у роки війни, розглянуто його літературну творчість.

Віктор Петров у СССР. In Українські вісті, 1956, 6 серпня, с. 2.

2026-07-01T12:49:19+00:00

У дописі висловлено припущення, що Віктор Петров після раптового зникнення у Німеччині 1949 року повернувся в СРСР. Припущення зроблено у зв'язку з публікацією Академією Наук СРСР праці Олександра Монгайта «Археология в СССР» 1955 року, у якій було розміщене ім'я Віктора Петрова.

Окрім цієї версії у дописі наведено інші теорії щодо долі Віктора Петрова, які виникали у зв'язку з його зникненням.

Засуд в процесі українських студентів. In Народна часопись, 1911, 6 липня, сс. 2-3.

2026-06-17T11:34:13+00:00

У дописі йдеться про судовий процес над українськими студентами після їхньої сутички з польськими студентами у Львові 1 липня 1910 року. Конфлікт виник через те, що австрійський уряд затягував із виокремленням українських кафедр Львівського університету в окрему установу. Причиною затягування був спротив польських парламентарів. У сутичках також брав участь Володимир Юринець.

У дописі зазначено, що Юринця було засуджено на 14 днів.

Відзначення проф. Симпсона. In Українські вісті, 1948, 18 травня, с. 4.

2026-06-17T18:17:30+00:00

У публікації йдеться про присудження Українським вільним університетом почесного титулу доктора філософії канадському професорові Джорджу Вільфріду Сімпсону за заслуги в українському громадському житті. Окрім опису наукового доробку професора, також переказано коротку історію Українського вільного університету та його структуру станом на 1948 рік.

Нове видання УВУ. In Українські вісті, 1950, 25 липня, с. 7.

2026-06-17T15:00:28+00:00

У дописі повідомляється про видання збірника «Ukraine and its people» під редакцією Івана Мірчука.

Тиждень російських істориків в Берліні. Хто і як репрезентував українську науку в тому тижні? In Діло, 1928, 3 серпня, сс. 1-2.

2026-06-17T13:21:23+00:00

У дописі повідомляється про Тиждень російських істориків, що відбувся в Берліні 7–14 липня 1928 року. Автор звертає увагу на показовий факт: під означенням «російські історики» у заході брали участь українські дослідники. Зокрема, участь у конференції мали взяти Михайло Грушевський та Семен Семковський, проте вони не змогли приїхати. Натомість серед учасників були Матвій Яворський та Володимир Юринець.

Юринець виступив із доповіддю «Соціяльний процес в зеркалі української літератури ХХ століття».

Справа проф. В. П. Петрова. In Свобода, 1956, 25 жовтня, сс. 2-3.

2026-06-17T12:32:52+00:00

У дописі розглянуто зникнення Віктора Петрова в Німеччині. Автор реконструює основні гіпотези щодо його долі та показує, що зникнення Петрова стало складовою ідеологічної полеміки між прихильниками різних версій. Він скептично ставиться до припущень про перебування Петрова в СРСР. Так само скептично автор оцінює звинувачення у тому, що Петрова було ліквідовано Службою безпеки ОУН(р). Версію про перебування в СРСР, яка ґрунтується на згадці Петрова у виданні Монгайта, автор вважає недостатньо доведеною: ця згадка стосується періоду, що передував 1940-м рокам.

Водночас автор наводить інший аргумент на користь гіпотези про повернення Петрова до СРСР. Він звертає увагу на публікацію «Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях Института Материальной Культуры». У статті Надії Погребової 1956 року згадується Петров як учасник радянських археологічних експедицій у 1953 році. Це може свідчити, що після зникнення Петров перебував у СРСР і провадив там наукову діяльність.

Автор підсумовує, що наведені відомості не дають достатніх підстав для однозначного висновку про те, що після зникнення Петров опинився в СРСР. Вони так само не дозволяють звинувачувати його у шпигунській діяльності на користь радянської влади. Залишається невідомим, за яких обставин і з яких причин він міг повернутися до СРСР, якщо таке повернення дійсно мало місце. Саме тому автор закликає уникати передчасних моральних оцінок і категоричних суджень щодо постаті Петрова.

Річні збори УВАН у ЗДА. In Українські вісті, 1956, 10 вересня, с. 2.

2026-06-17T18:35:25+00:00

У публікації стисло переказано зміст річних зборів Української вільної академії наук в Америці. У тексті окреслено здобутки академії у видавничій справі. Зокрема згадано працю Дмитра Чижевського «Історія української літератури», а також представлено видавничі плани, серед яких – новий випуск «Анналів», присвячений пам’яті Олександра Потебні. До випуску також увійшла стаття Чижевського.

65-річчя проф. Івана Мірчука. In Українські вісті, 1956, 9 липня, с. 2.

2026-06-17T15:09:10+00:00

У дописі автор з нагоди дня народження Івана Мірчука коротко викладає його біографію, зосереджуючись на академічному житті вченого.

Також у дописі є одрук: Український вільний університет відновив свою діяльність у Мюнхені 1945 року, а не 1905-го.

Як академія наук СРСР намагається оборонити честь бандерівців? In Нові дні, ч. 93, 1957, сс. 26-27.

2026-06-17T14:52:44+00:00

У дописі автор аналізує публікацію криптоніма С. П. «В. Петров – московський агент?», що була опублікована 14 вересня 1957 року у «Гомоні України». Автор захищається від звинувачень криптоніма у таємних зв'язках з Петровим. Також автор критикує припущення, що Віктор Петров був московським політцензором в Україні, та те, що на початку 50-х він таємно повернувся в СРСР.

Ще до справи проф. В. П. Петрова. In Свобода, 1958, 13 серпня, сс. 2, 4.

2026-06-17T13:08:23+00:00

Допис є тематичним продовженням публікації автора «Справа проф. В. П. Петрова», надрукованої у газеті «Свобода» 1956 року. Автор продовжує міркування довкола різних гіпотез про долю Віктора Петрова після зникнення 1949 року.

Міллер припускав, що Петров перебував у СРСР. Підставою для цього була згадка в збірці Монгайта. Автор вважає, що заперечення опонентів проти цього припущення є необґрунтованими. На його думку, іменний покажчик, у якому фігурує Петров, містив відомості про чинних радянських істориків та археологів. Водночас із нього були вилучені науковці, які перебували в еміграції або були оголошені «буржуазними». Це свідчить про чинну археологічну діяльність Петрова в СРСР.

Крім того, автор наводить додатковий аргумент на користь версії про перебування Петрова в СРСР. Йдеться про бібліографічний розділ праці Івана Шовкопляса «Археологічні дослідження на Україні (1917–1957). Огляд вивчення археологічних пам’яток». У ньому згадано чотири праці Петрова, дві з яких були опубліковані вже після його зникнення – у 1955 та 1957 роках. На підставі цих фактів автор солідаризується з позицією Міллера, вважаючи, що Петров жив і продовжував працювати археологом у СРСР.

Водночас автор наголошує, що наведені свідчення не пояснюють обставин зникнення Петрова у 1949 році та не проливають світло на питання його можливої агентурної діяльності в період еміграції.

Огляд історії українського права: Мюнхен, Записки за викладами на Тайному Українському Університеті у Львові в pp. 1920-1923, Ч.1, III видання, 1947, 88 c.

2026-05-29T10:36:30+00:00

У праці Миколи Чубатого «Огляд історії українського права» розглянуто історичний розвиток української правової системи від найдавніших часів до початку ХХ століття. Автор аналізує еволюцію права на українських землях у різні історичні епохи: добу Київської Русі, литовсько-польський період, часи козацької держави, а також перебування у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Розглянуто основні джерела права: звичаєве право, нормативні акти, судову практику. Описано особливості їхнього формування й трансформації під впливом політичних і соціальних змін. Особливу увагу приділено Литовським статутам, правовим традиціям Гетьманщини та процесам інтеграції українських земель до правових систем імперій. У підсумку автор наголошує на тяглості й самобутності української правової традиції, що розвивалася навіть в умовах втрати державної незалежності.

Юнацтво і Пласт: Львів, Видавництво Українського Пластового Уладу, 1928, 14 с.

2026-05-29T11:47:05+00:00

У праці автор обстоює тезу, що пластовий рух загартовує характер особистості і слугує вихованню нового покоління, не будучи при цьому тільки формою скаутингу. Донцов наголошує на необхідності виховання активної і вольової молоді, здатної боротися за незалежність України. Розглянуто конститутивну силу світогляду. Автор протиставляє світогляд сильних і могутніх рас світогляду пасивному та провінційному. У підсумку стверджується, що Пласт і подібні до нього рухи є осередками відродження української нації.

Від держави до комітету: Нью-Йорк-Торонто, Ключі, 1957, 160 с.

2026-05-29T10:07:39+00:00

У праці «Від держави до комітету» на основі біографічного матеріалу розглянуто еволюцію українського державницького руху першої половини ХХ століття. Особливу увагу приділено трансформації політичних стратегій українського руху в умовах втрати державності та вимушеного функціонування поза офіційними інституціями. Центральною темою твору є висвітлення адаптації діяльності автора до нових політичних реалій: координаційної роботи та збереження ідей державності в еміграції. Автор наголошує на значенні власного досвіду як прикладу переходу від класичних державницьких підходів до гнучкіших форм політичної організації в умовах історичних викликів.

Зміст

Від автора

Передмова

І. Шлях до другої світової війни

ІІ. Большевицька окупація

ІІІ. Проголошення державности

ІV. Від „Держави” до „Генеральної Губернії”

В Житомирі
Національна Рада. Генеральний Секретаріят

VII. Український Крайовий Комітет в Галичині

Додатки

І. Акт 30 червня 1941 р. – Пастирський Лист Митрополита А. Шептицького з 1 липня

ІІ. Слово Митрополита до Духовенства і Вірних Архиепархії з 5 липня

ІІІ. Заклик команданта міста Львова з 5 липня

До громадян міста Львова (звернення посадника д-ра Ю. Полянського)
На світанку нової доби – від редакціі щоденника „Українські Щоденні Вісті"
Оголошення про відновлення кооперації в Галичині

VII. Звіт із Національних Зборів Українців Західньої України 30/6

Звіт із наради громадянства у Львові в дні 6 липня
Лист Митрополита до Василя Глібовицького із 13 липня 1941

Х. Інтервʼю кореспондента щоденника „Краківські Вісті" з д-ром Баєром

Др. Ганс Йоахім Баєр: Що знаходимо на Сході?"

XII. Акт 1. серпня 1911 р.

Скорочення

Спис імен

Газети, що про них згадка

Де шукати наших історичних традицій: Львів, Українське Видавництво, 1941, 112 с.

2026-05-29T11:38:34+00:00

У праці автор закликає шукати коріння української державності не у демократичному галичанстві чи «популістському» народництві, а в лицарських, вольових та аристократичних традиціях Київської Русі і Гетьманщини. Саме ці історичні періоди характеризуються активною та успішною зовнішньою політикою. Окреме місце в цьому пошуку посідають західноєвропейські культурні впливи, що протиставляються російським впливам. У підсумку автор стверджує, що історична традиція визначається волею до влади і незалежністю окремих осіб, а не пасивними масами.

Григорій Сковорода: біографічна повість: Київ, Молодь, 1984, 216 c.

2026-05-29T08:52:14+00:00

У біографічній повісті «Григорій Сковорода» Іван Драч, Сергій Кримський та Мирослав Попович розглядають постать Григорія Сковороди як носія певного способу мислення і існування. Текст побудовано довкола концепту «сродної праці» – відповідності між внутрішньою природою людини та її життєвим шляхом. Біографічні факти інтерпретуються як його прояви. Відмову від соціальних інституцій тлумачать як принципову настанову на самопізнання і незалежність. Водночас свобода трактується передусім як внутрішній стан, а не зовнішня умова існування. Таким чином, життєпис Сковороди набуває значення моделі, в якій філософія постає як форма життєвої практики. Твір репрезентує екзистенційно зорієнтоване прочитання його спадщини.

Зміст

Зерно

Палаюче серце

«Театр життя»

Осяяні смисли

Шляхи ведуть до людей

«Мати моя, Малоросія»

У пошуках свободи

Світ, який його ловив

Людина, яку ловив світ

«...Я ледве не торкаюся головою зірок»

«Республіка духу»

Час для сліз і час для сміху

Григорій Сковорода належить світові

Дати життя і творчості Григорія Савича Сковороди

До проблеми: матерія – дух. In Бібліотека “Самостійної України” ч.1 (14), 1965, сс. 1-12.

2026-05-29T11:20:45+00:00

У статті досліджується фундаментальне філософське питання зв’язку матеріального і духовного. Мета дослідження – подолання домінуючого в суспільствах обмеженого уявлення про матеріалізм та обґрунтування ключової ролі духовності в житті людини та в процесі націєтворення. В інтерпретації автора дух і матерія – взаємопов’язані складові буття, а не протилежності. При цьому дух постає активним і творчим началом у стосунку до матерії. Відповідно до концепції автора, підґрунтям націоналізму є духовний акт.

Дух-традиція-політика. In Листи до Приятелів, Ч. 3-4 (133-134), 1964, сс. 51-56.

2026-05-29T10:44:47+00:00

У статті, проаналізовано конфлікти в українській діаспорі в Америці, спричинені двома подіями: реакцією діячів культури на звернення з радянської України та виступом представника УРСР в університеті Ратгерс. Автор критикує демагогічні методи частини громадськості, яка замість аргументованої дискусії вдалася до емоційного тиску й звинувачень у «радянофільстві». Микола Шлемкевич наголошує, що внутрішні ідейні розбіжності є природними та корисними для розвитку суспільства за умови їхнього оформлення у змістовну інтелектуальну дискусію. Автор протиставляє незалежне мислення інтелігенції та студентства застарілим формам монопольного проводу й закликає не допустити використання внутрішніх суперечностей ворогом.

Дух нашої давнини: Мюнхен-Монтреаль, Серія: “Життя і Чин” ч. 2, 1951, 341 с.

2026-05-29T11:52:55+00:00

У праці автор обстоює особливий, відмінний від російського, шлях розвитку України, апелюючи до її історичного минулого. Проаналізовано психологічні та духовні засади української нації, що вписують українську історію в контекст постійної боротьби за державність та незалежність. Автор піддає критиці ідеології пацифізму, соціалізму і космополітизму як такі, що послаблюють український національний дух.

Зміст

ПЕРЕДМОВА

ДОПИСКА ДО 2-го ВИДАННЯ

Частина перша

З ЯКИХ ПРИЧИН І ЧЕРЕЗ ЩО СПУСТОШЕНА ЗЕМЛЯ HAШA

Розділ I. ОСНОВНА ПРИЧИНА УПАДКУ НАРОДІВ

Розділ II. УПАДОК КОЗАЦЬКОГО ПАНСТВА

Розділ III. УПАДОК НАРОДНИЦЬКО-МАРКСІВСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ 19. – 20. в в.

Частина друга

УСТРІЙ КНЯЗІВСЬКО-ДРУЖИННИЦЬКОЇ Й КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ

Розділ I. ПОВОРОТ ДО ДАВНИНИ

Розділ II. ГІЄРАРХІЧНИЙ УКЛАД СУСПІЛЬСТВА

А. Засада гіерархічности

Б. Гіерархічність у нашій історії

В. Розклад безкастових суспільств

Частина третя

ПСИХОЛОГІЧНЕ ОБЛИЧЧЯ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ

Розділ І. ОСНОВНІ ЧЕСНОТИ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ

Розділ II. ШЛЯХЕТНІСТЬ

Розділ III. МУДРІСТЬ

Розділ IV. МУЖНІСТЬ

Розділ V. ПСИХІЧНА ВДАЧА

Частина четверта

ФОРМОТВОРЧІ ІДЕЇ ПРАВЛЯЧОЇ ВЕРСТВИ

Розділ І. ІДЕЇ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ У ВІДНОШЕННІ ДО ЗЕМЛІ

Розділ II. ІДЕЇ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ У ВІДНОШЕННІ ДО НАСЕЛЕННЯ

Розділ III. ІДЕЇ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ У ВІДНОШЕННІ ДО ВЛАДИ

ЗАКІНЧЕННЯ

КРИЗА ЕВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Й УКРАЇНА

НАЙВАЖНІША ЛІТЕРАТУРА ТОГО САМОГО АВТОРА

Література під наглядом інквізиції. In Листи до Приятелів, Ч. 3-4 (133-134), 1964, сс. 16-22.

2026-05-29T10:22:10+00:00

У статті розглянуто українську літературу в умовах радянського тоталітаризму, що постає як система жорсткого ідеологічного контролю – інквізиції. На матеріалі праці Івана Кошелівця автор аналізує масові репресії проти письменників, знищення літературних поколінь і підпорядкування творчості партійній догмі. Тарнавський окреслює різні моделі поведінки митців, зокрема Павла Тичини та Максима Рильського, і наголошує на поширенні фальші в літературі соціалістичного реалізму. Відзначено появу нового покоління письменників, яке прагне повернути правдивість і свободу творчості. У підсумку стверджується, що попри репресії українська література зберігає потенціал до відродження.

Демаскування шашель: Мюнхен, 1949, 32 с.

2026-05-29T11:42:50+00:00

У праці Донцов наголошує на необхідності дотримання традицій давнини, протиставляючи їх тенденціям меншовартості, що шкодять національним інтересам. Критикуються внутрішні деструктивні сили в середовищі української еміграції, які автор метафорично називає «шашілем» – образ, навіяний рядками Тараса Шевченка. У повоєнний час ці сили втратили героїчний дух і віддають перевагу асиміляції серед інших націй, а не боротьбі за українську державність.

Нарис історії філософії на Україні: Київ, Наукова думка, 1966, 656 с.

2026-05-29T09:46:48+00:00

«Нарис історії філософії на Україні» – колективна монографія, підготовлена Інститутом філософії АН УРСР за участю провідних науковців і викладачів вищих навчальних закладів республіки. Видання є спробою систематичного викладу історії філософської думки на українських землях у контексті загальноісторичного розвитку суспільства та марксистсько-ленінської методології, домінантної в радянській гуманітаристиці.

У праці простежується еволюція філософських і суспільно-політичних ідей від періоду Київської Русі, через розвиток філософської думки доби феодалізму, ранньомодерного часу та капіталізму, до становлення й інституціоналізації марксистсько-ленінської філософії в Україні у ХХ ст. Значну увагу приділено діяльності освітніх та наукових осередків (зокрема Києво-Могилянської академії), а також творчості мислителів, які репрезентують різні етапи розвитку інтелектуальної традиції.

Методологічною основою праці є історичний матеріалізм, що зумовлює акцент на соціально-економічних чинниках розвитку філософії та її класовій зумовленості. Особливе місце відведено становленню та розвитку марксистської філософії як провідного ідейного напряму радянського періоду.

Видання має довідково-узагальнювальне значення та відображає рівень розвитку радянської історії філософії.

Єлизавета Смірнова

Зміст

Вступ

Розділ І

Суспільно-політична і філософська думка на Русі в період занепаду родоплемінного і формування феодального ладу

Світогляд східних словʼян у період розкладу родоплемінного ладу
Суспільно-політична і філософська думка Київської Русі

Розділ ІІ

Розвиток філософської думки у період зміцнення кріпосництва (друга

половина XVI—XVIII ст.)

Філософська думка періоду воззʼєднання

України з Росією

Просвітителі XVIII ст. Г. С. Сковорода, Я. П. Козельський

Розділ ІІІ

Філософська думка у період розкладу і кризи кріпосницької системи (кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.)

Ідеалістична філософія
Просвітителі початку ХІХ ст. на Україні
Філософські погляди декабристів Південного товариства і Товариства обʼєднаних слов'ян
Кирило-Мефодієвське товариство
Філософські та суспільно-політичні погляди Тараса Григоровича Шевченка
Соратники т. г. Шевченка
Розвиток філософських ідей і боротьба за матеріалізм у

природознавстві

Розділ IV

Розвиток філософської думки в період капіталізму. Перші кроки марксизму на Україні

Основні ідеалістичні течії
Філософські і соціологічні погляди О. О. Потебні і м. і. Драгоманова
Філософські і соціологічні погляди українських революційних

демократів другої половини XIX ст.

Розвиток філософських ідей і боротьба за матеріалізм у природознавстві
Поширення марксистської філософії на Україні .

Розділ V

Поширення марксистсько-ленінської філософії і боротьба з ідеалізмом на Україні в епоху імперіалізму

Боротьба за марксистсько-ленінську філософію у період створен--ня пролетарської партії та першої російської революції
Боротьба за марксистсько-ленінську філософію після першої буржуазно-демократичної соціалістичної революції революції до Великої Жовтневої
Розвиток філософських ідей і боротьба за матеріалізм у природознавстві Марксистсько-ленінська філософія після Великої Жовтневої соціалістичної революції

Розділ VI

Марксистсько-ленінська філософія в період будівництва соціалізму.

Дослідження та пропаганда питань діалектичного матеріалізму
Дослідження і пропаганда питань історичного матеріалізму
Боротьба за діалектичний матеріалізм у природознавстві
Дослідження історії філософії
Боротьба марксистсько-ленінської філософії проти реакційної буржуазної філософії на Західній Україні в 20—30-х роках ХХ ст.

Розділ VII

Марксистсько-ленінська філософія на Україні в період розгорнутого будівництва комунізму .

Дослідження і пропаганда питань діалектичного матеріалізму
Розробка і пропаганда питань історичного матеріалізму
Філософські проблеми сучасного природознавства
Дослідження історії філософії

Резюме

Одиниця й суспільність: Торонто, Золоті Ворота, 1957, 90 с.

2026-05-29T11:33:10+00:00

У праці зібрано суспільно-філософські нариси про взаємини між особистістю та спільнотою – передусім нацією як втіленні історичного і духовного життя народу. Особистість і спільнота не суперечать одна одній, а взаємно зумовлюють одна одну: перша формується у другій, друга складається з перших. Автор стверджує, що оптимальним середовищем для розвитку всіх особистісних задатків для автора є той рівень спільноти, що визначається нацією. Своєю чергою, сформовані нацією духовно зрілі особистості здатні акумулювати енергію спільноти та сприяти процесам державотворення.

Зміст

Передмова

1. Одиниця й суспільність

2. Індивідуальність – індивідуум

3. Історія як дефініція

Сартр і Куліш. In Листи до Приятелів, Ч. 3-4 (155-156), 1966, сс. 37-42.

2026-05-29T11:12:24+00:00

У статті розглянуто проблему особистої та колективної відповідальності за злочини тоталітарних режимів на матеріалі драми Жан-Поля Сартра «Затворники з Альтони». Образ Франца фон Герляха осмислено як втілення конфлікту між обовʼязком і сумлінням та як ілюстрацію руйнівних наслідків сліпого підкорення наказам. Автор здійснює зіставлення з пʼєсою «Народний Малахій» Миколи Куліша, виявляючи спільні мотиви: самоізоляцію героя, утопічні проєкти, реакцію на історичну катастрофу. Водночас підкреслюється різниця: у Сартра домінує тема провини, тоді як у Куліша акцентовано критику суспільної пасивності. У підсумку Щербин підкреслює, що ці ідеї постали в українській літературі задовго до їхнього поширення в інших контекстах, однак були маргіналізовані цензурою, попри високу оцінку та визнання з боку міжнародної інтелектуальної спільноти, зокрема Ромена Роллана.

Основні засади комунізму (пер. з нім. Володимир Левинський): Вінніпеґ, Українські робітничі вісті, 1921, 51 с.

2026-05-05T08:21:53+00:00

«Основні засади комунізму» є програмним нарисом комуністичного руху, написаним Фрідріхом Енґельсом у 1847 році як підготовчий матеріал до «Комуністичного маніфесту». Рукопис зберігся серед паперів Енґельса після його смерті та вперше опублікований Едуардом Бернштайном у Берліні 1914 року. Твір побудований у формі запитань і відповідей.

Друге видання 1921 року, опубліковане «Українськими робітничими вістями» у Вінніпезі (Канада). Переклад з німецької та передмова Володимира Левинського.

Верхи життя і творчости. Промови – Доповіді: Нью-Йорк – Торонто, В-во Ключі, 1958, 159 с.

2026-05-05T11:13:23+00:00

Авторська збірка Миколи Шлемкевича містить промови й доповіді, присвячені осмисленню духовних основ української культури, національної ідеї та ролі творчості в житті народу. Філософ аналізує важливі історичні події української державотворчої традиції, зокрема Акт Злуки та Листопадовий чин, розкриваючи їхнє духовне та символічне значення для формування національної свідомості.

Окреме місце у збірці займають роздуми про постать і творчість Тараса Шевченка, якого Шлемкевич розглядає як народного поета, духовного провідника та пророка українського народу. Автор зосереджується на аналізі глибинних світоглядних основ його творчості, ідейному змісті окремих творів.

У доповідях також порушуються питання ролі публіцистики в суспільному житті, її звʼязку з політикою, культурою та духовним розвитком нації. Автор звертає увагу на кризові явища в українській публіцистиці та окреслює її значення для формування громадської думки у вільному світі.

Збірка поєднує історичні, філософські та культурологічні роздуми і є важливим джерелом для розуміння української духовної традиції, національної ідентичності та місця творчості в розвитку суспільства.

Зміст

Передмова

Промови

22 січня

1 листопада

Т. Шевченко

Доповіді

Глибинна верства світогляду Шевченка

Новочасна потуга

«Економічно-філософські рукописи 1844 р.» Карла Маркса. Політична економія і філософія. In Вперед, 14.10.2009.

2026-05-05T09:54:21+00:00

Стаття присвячена публікації французького перекладу «Економічно-філософських рукописів 1844 року» зі вступом та коментарями Eміля Боттіжеллі. Автор вбачає в «Рукописах» результат повноцінної зустрічі раннього Маркса з політичною економією. Він стверджує, що філософія, центральним поняттям якої стала «відчужена праця», була для Маркса інструментом розв’язання протиріч класичної економічної теорії. Працю названо переламним моментом у трансформації Марксової думки, після якого він пориває з філософією. Автор підкреслює необхідність розрізнення політичних та теоретичних поглядів молодого Маркса.

Переклад з французької: «Вперед»

Оригінал jпубліковано у кн.: Louis Althusser. Pour Marx (Paris: Éditions La Découverte, 1986), pp. 153-160.

Суспільно філософічні нариси: Чикаго, Бібліотека «Самостійної України», Вип. 5, 1958, 92 с.

2026-05-05T08:01:26+00:00

Матеріал є збіркою статей автора з журналу «Самостійна Україна». У праці аналізуються психологічні основи української нації, критикується пасивний пацифізм і сентиментальність в політиці. Автор аналізує природу нації через хліборобський світогляд та роль національної волі в історичному процесі. У тексті описані ролі мови, релігії та історичної пам’яті у формуванні державної свідомості. Головною темою матеріалу є необхідність перетворення народу на політично активну націю та обґрунтування геополітичного місця України між Сходом і Заходом.

Зміст:
Пацифізм і психологія української миролюбности
Досконалість християнства

Завдання української історіографії

Назад до Шевченка

Простір між Москвою і Візантією

Ролан Барт. Фрагмент мови закоханого. In Критика, №5 (115), 2007, с. 16.

2026-05-05T10:52:21+00:00

Рецензія присвячена українському перекладу праці Ролана Барта «Fragments d’un discours amoureux», який вийшов у «Бібліотеці журналу Ї» 2006 року у перекладі Марти Філь. На думку авторки, переклад книги українською за першим виданням книги 1977 року є перевагою для українського видання. Авторка високо оцінює працю Барта, наголошуючи на зв’язках рецензованої праці із попередніми концепціями філософа.

Моралізм й утопізм Маркузе (Пер. з італ.). In Вперед, 14.05.2015.

2026-05-05T09:28:00+00:00

Матеріал є рецензією на книгу «Одновимірна людина» Герберта Маркузе. Автор віддає належне ґрунтовному аналізу Маркузе таких явищ розвинутого індустріального суспільства, як воєнна пропаганда, культура надмірного споживання й самоцензура ЗМІ. Водночас він заявляє, що у своїй критиці технологічного суспільства Маркузе виступає з моралістично-утопічних позицій. Текст фокусується на ігноруванні в «Одновимірній людині» притаманного капіталізму протиріччя між скороченням робочого часу та збільшенням часу додаткового. Автор вбачає проблему в нехтуванні класовим аналізом та методологічній невизначеності книги.

Перекладено з італійської за кн.: Galvano della Volpe, Critica dell’ideologia contemporanea, Riuniti, Roma 1967, pp. 67-75.

У пошуках варвара (омани культурного універсалізму). In Критика, № 9 (47), 2001, сс. 12-17.

2026-05-05T06:11:23+00:00

Матеріал є перекладом Юрка Прохаська з польської. Автор пропонує розглянути європоцентризм з позитивної позиції. Колаковський наголошує, що поняття європоцентризму несправедливо сприймається як негативне. Стаття містить міркування щодо визначення європейської культури, історичного та політичного взаємозв’язку цивілізацій. Характерною рисою європейської культури, за Колаковським, є самокритичність. У статті описані недоліки культурного універсалізму. Автор розглядає низку філософських, антропологічних, політичних, історичних та загальнокультурних явищ задля аналізу статусу європейських цінностей у сучасному світі.

Метафізика чи діялектика. In Гарт, №4, 1930, сс. 180-195.

2026-05-05T10:41:18+00:00

У статті автор здійснює критику школи письменствознавців на чолі з Валер’яном Переверзевим із філософсько-марксистських позицій. Зокрема, він зазначає, що для Переверзева та його послідовників художній твір постає як абстракція, розглянута поза процесом історичного становлення. Натомість автор обґрунтовує інше розуміння: елементи твору, запозичені з життя, у процесі творчості абстрагуються письменником, трансформуються в художні образи та знову повертаються до життя, набуваючи індивідуалізованої, поетично оформленої форми.

У підсумку автор доходить висновку, що школа Переверзева не відповідає марксистському методу, оскільки являє собою «мішанину метафізики з діялектикою». Попри її матеріалістичний, а не ідеалістичний характер, цей матеріалізм, на думку автора, є застарілим.

Більше не таємно. In Критика, № 1–2 (195–196), 2014, сс. 16–21.

2026-05-05T09:04:26+00:00

Стаття є рецензією на дві збірки видавництва «Темпора»: «Українська інтеліґенція і влада. Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр.» (упорядник В. М. Даниленко, 2012) та «Вирок Українській революції: "Справа ЦК УПСР"» (упорядники Т. Осташко, С. Кокін, 2013). Обидві збірки містять документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України і висвітлюють механізми більшовицького політичного контролю над українською інтеліґенцією у 1920-х роках. Автор аналізує методи фабрикування показових судових процесів, а також діяльність Секретного відділу ДПУ УСРР. Шаповал показує цілеспрямовану стратегію чекістського апарату щодо знищення або деморалізації української інтеліґенції. Для цього використовувалися провокатори та маніпуляції зі свідченнями. Будь-який прояв національної ідентичності ідеологічно таврувався як «шовінізм».

Монолог атеїста: Львів, Каменяр, 1973, 430 с.

2026-05-05T05:35:57+00:00

Матеріал є обширною збіркою праць Івана Франка, спрямованих проти релігії. Упорядник та автор вступної статті – Аркадій Халімончук. До збірки увійшли наукові дослідження, критичні статті, публіцистичні і художні твори. Зміст переважно стосується філософської критики релігії, феномена бога, релігійних інституцій, суспільних питань релігійного життя Галичини.

Зміст:

Борець проти церковної пітьми

Розділ 1 Non Est Deus (Бога нема. з лат.)

Гімн (замість пролога)

Товаришам із тюрми

Лист до О. Рошкевич від 20 вересня 1878

Наука

Про соціалізм

Христос і хрест

Сікстінська мадонна

Чи вертатись нам назад до народу?

Чого хоче «Галицька робітницька громада»?

Мислі о еволюції в історії людськості

«Оповідання про життя святого великомученника і лікаря Пантелеймона»

Нема, нема вже владаря грізного

Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавицтва

Рубач
Ex nihilo. Монолог атеїста

Лист до М. П. Драгоманова від 14 лютого 1886

Хвилі назадництва

Нариси з історії української літератури в Галичині

Смерть Каїна

П’яниця

Не боюсь я ні бога ні біса
Душа безсмертна! Жить віковічно їй

Арот і Марот

Радикали і релігія

Мамо природо!

Поза межами можливого

Святий Климент у Корсуні

Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм

Вже твоя святая воля

Говорить дурень в серці своїм

Страшний суд

Як там у небі

Честь творцеві тварі!

Розділ 2 Ні попівськії тортури

Патріотизм

Лист до М. П. Драгоманова [перед 16 березня] 1877

Навернений грішник

Патріотичні пориви

Молода Русь

Звістки з Галіції. Симптоми розкладу в галицькій суспільності

Критичні письма о галицькій інтелігенції

Вісті з Галичини

Що се за інтелігенція – галицькі попи

Враз з ним панотчики прийдуть

Що думає народ про уступившого митрополита Осипа Сембратовича

Попи і економічного положення українського народу в Галичині

Перегляд часописей

Притча о блудних отцах

Українські партії в Галичині

Gottesfurcht und gute Sitte (Страх перед богом і добрі звичаї. з нім.)

Niech giną jak pendraki! (Хай гинуть як хробаки! з польськ.)

Ще в справі «Гуса»

Поступи інквізиції

Народне віче у Станіславі

Мовчати і відповідати!

Основи суспільності

Ukraina Irredenta

Радикали і попи

Розбійник і піп

Отець гуморист

Містифікація чи ідіотизм

З нашої поетичної ниви

Великий шум
Розділ 3 Проти Ватікану, католицизму та унії

Ботокуди

Католицький панславізм

Наш погляд на польске питання

Воскресеніє чи погребеніє?

Новий похід «Чорного Інтернаціоналу» на Галицьку Русь

Сучасний літопис

Вічове відлуння

Місія

Чума

Трираменний хрест і Рим

Христос, бичами зсічений

В справі угоди

Уніатський синод

Руські селяни про синод

Дві унії

Іван Вишенський. Його час і письменська діяльність

Йосиф Шумлянський. Львівський Єпіскоп (1668-1708 рр.) і заведення унії в Галичині

Нові причинки до історії польської суспільності на Україні в XIX в.

Ultra montes (за горами. з лат.)

Дві вихідні картки

Середні віки

Папі в альбом

Примітки та коментарі

Рекомендована література

Естетика Канта в марксистському освітленні. In Гарт, №2-3, 1927, сс. 96-122.

2026-05-05T10:25:39+00:00

Стаття написана з нагоди публікації книги Лії Зивельчинської «Опыт марксистской критики эстетики Канта». У ній автор подає стислий огляд класових відношень доби Іммануїла Канта, а також аналізує основні естетичні ідеї його попередників — Александера Баумгартена, Ґотгольда-Ефраїма Лессінга, Йогана Гамана, Девіда Гʼюма та Едмунда Берка. Далі розглядається загальна естетична концепція Канта з акцентом на її співвідношенні – у формах подібності й розбіжності – з попередніми теоріями.

У другій частині автор переходить до марксистської критики кантівської естетики, висуваючи такі основні зауваги: по-перше, її абстрактно-метафізичний характер; по-друге, чітке розмежування естетичного та пізнавального; по-третє, виключення понять зі структури естетичного сприйняття; по-четверте, трактування іманентної доцільності мистецького твору як безцільної; по-п’яте, суб’єктивізм естетичного судження та заперечення об’єктивних принципів смаку; по-шосте, протиставлення кантівській позиції тези про можливість естетики як науки.

Підсумовуючи, автор позитивно оцінює спробу Л. Зивельчинської здійснити марксистську критику естетики Канта, водночас зауважуючи на недостатній розгорнутості аналізу класових відношень у рецензованій праці.

Розвиток Соціялізму від утопії до науки (пер. з нім. Михайло Лозинський): Вінніпеґ, Робочий народ, 1917, 60 с.

2026-05-05T08:26:14+00:00

Праця «Розвиток Соціялізму від утопії до науки» вперше опублікована 1880 року французькою мовою, 1883 року – німецькою. Твір є переважно витягом із полемічної праці «Анти-Дюрінг» (1878). Енґельс відкидає утопічний пошук ідеального суспільства у філософії, натомість стверджуючи, що причини соціальних змін і політичних революцій слід шукати в економіці. Праця стала одним із ключових видань міжнародного соціалістичного руху кінця XIX – початку XX століть

Дмитро Заболотній

Українська синтеза чи українська громадянська війна: Блюмберг–Ліппе, Видавництво «Життя і Мислі», 1949, 61 с.

2026-05-05T11:18:54+00:00

У праці Миколи Шлемкевича проаналізовано історичні взаємодії та конфлікти українських політичних сил, які визначали долю національного руху у період 1917-1921 років. Автор виділяє три ключові політичні течії: український монархізм, українську демократію та ідею провідництва. Він наголошує на суперечливому ставленні кожної сили по відношенню до протилежної, що в свою чергу призводило до внутрішніх конфліктів і громадянської роздробленості, особливо під час Української революції. Шлемкевич підкреслює, що перемога однієї сили над іншою не гарантує національного блага, а тоталітаризм та бездержавність є небезпечними наслідками.

Головна ідея твору – потреба у «синтезі», тобто обʼєднанні різних політичних начал через конструктивний діалог та взаємне використання позитивного досвіду кожної традиції. Синтеза, на думку автора, – це не механічне змішання ідей, а конструктивний діалог і взаємне обʼєднання позитивного з кожної політичної традиції для спільного служіння народові. Цей підхід, на думку автора, здатен забезпечити державну стабільність та духовне відродження українського народу замість постійної внутрішньої конфронтації.

Таким чином, праця Шлемкевича не лише аналізує історичні події, але і пропонує філософське осмислення національної єдності.

Зміст

ПЕРЕДОВА

ВПРОВІД

1. Правда: віра, правда з істина, правда: справедливість.

Український нарід, як носій останньої

І ЧАСТИНА

А. Творчі ідеї української історії в першій і другій державах в

2. Монархійна ідея

3. Народовладство

4. Провідницька - отаманська ідея

Б. Творчі ідеї української історії в часи революції і третьої держави 1917 - 1920 рр.

5. Демократія

6. Монархія

7. Провідницько-отаманська ідея

ІІ ЧАСТИНА

А. Синтеза творчих ідей – шлях до українського внутріш:нього миру

8. Перемога однієї ідеї неправдоподібна і небажана

9. Снитеза ідей – основа найважніших світоглядів

10. Політичні синтези і їх органічність

Б. Дедукція синтези українських творчих ідей:

11. як передумови доброго ладу і доброї влади

12. як передумови виконання духових і державних завдань сучасного українства

ЗАКІНЧЕННЯ

13. Синтеза ідей – завдання сучасної української еміграції

Східна Європа очима Заходу. In Критика, № 2, 1997, сс. 4-5.

2026-05-05T09:59:05+00:00

Матеріал є перекладом статті Нормана Дейвіса. На думку автора, в західному академічному дискурсі панує «науковий орієнталізм» – екзотизоване уявлення про Східну Європу, за низкою ознак аналогічне ставленню до країн Сходу. Розглянуто шлях популяризації концепту західної цивілізації. Особливу увагу приділено освітній реформі в Сполучених Штатах, започаткованій Джорджем Адлером у 1921 році. Покликана уніфікувати базові гуманітарні знання, вона призвела до утворення західного літературного канону, де працям східноєвропейських авторів відводилося місце на маргінесі. У рухах за громадянські права 60-х років автор вбачає реакцію на пропагандистське офіційне трактування історії. Підкреслено вплив залізної завіси на посилення розмежування між Заходом та Східною Європою.

Німецька селянська війна (пер. з нім. Володимир Левицький): Берлін-Київ, Видавництво «Знання – то сила», Закордонне бюро УСДРП, 1920, 126 с.

2026-05-05T08:12:10+00:00

Історичний нарис, написаний Фрідріхом Енґельсом у Лондоні влітку 1850 року під враженням від революційних подій 1848–1849 років. Твір присвячений повстанням початку XVI століття, відомим як Селянська війна 1524–1525 років. Спираючись на засади історичного матеріалізму, Енґельс відкидає традиційне пояснення війни через політичні та релігійні причини, натомість зосереджуючись на економічних і класових чинниках.

Переклад з німецької здійснив Володимир Левицький. Вступ Франца Мерінґа.

Дмитро Заболотній

Українська душа: Нью-Йорк–Торонто, В-во Ключі, 1956, 63 с.

2026-05-05T11:02:25+00:00

Книга «Українська душа», упорядкована Миколою Шлемкевичем, є комплексним дослідженням духовного світу українців, їхньої ментальності та національної самосвідомості. У збірці зібрано есеї та статті авторів діаспори, зокрема Миколи Шлемкевича, Євгена Онацького, Олександра Кульчицького, Богдан Цимбалістого, а також бібліографічний огляд Володимира Дорошенка, які розглядають українську душу як багатовимірне явище, сформоване історичними, культурними та духовними чинниками.

Шлемкевич аналізує українську ментальність крізь музичний і поетичний виміри душі – пісня і фольклор для нього не просто культурні явища, а й спосіб вираження емоцій, моральних цінностей та історичної пам’яті народу. Він розглядає українську душу як синтез емоційності, духовної глибини та прагнення до свободи, а мистецтво та пісня допомагають зберігати національну ідентичність та передавати культурні цінності наступним поколінням. Євген Онацький акцентує на історичній памʼяті та моральних цінностях українців, розглядаючи їх як основу внутрішньої сили народу, здатність до співпереживання та збереження культурної ідентичності. Олександр Кульчицький досліджує історико-психологічні протиріччя української душі, поєднання прагнення до свободи з терплячістю та індивідуалізму з колективною свідомістю, підкреслюючи вплив історичних подій на формування національної самосвідомості. Богдан Цимбалістий виділяє культурно-естетичний вимір української душі, показуючи, як фольклор, пісня та мистецтво підтримують національну ідентичність та сприяють духовному розвитку, а також формують здатність до поетичного сприйняття світу.

Разом автори формують цілісне бачення української душі як явища, що поєднує емоційність, духовну глибину, історичну свідомість і мистецьку чуттєвість, поєднуючи філософський, культурологічний та історичний підходи до аналізу національної ідентичності.

Зміст

Передмова

Євген Онацький

Українська емоційність

Олександер Кульчицький

Світовідчування українця

Богдан Цимбалістий

Родина і душа народу

Микола Шлемкевич

Душа і пісня

Володимир Дорошенко

Короткий бібліографічний огляд

Логіка революційного проєкту. In Ї, № 34, 2004.

2026-05-05T09:49:23+00:00

Матеріал є перекладом есе Корнеліуса Касторіадіса. Автор розглядає питання мети соціалістичної революції. Він відповідає на низку типових закидів з боку критиків лівої думки. Особливу увагу приділено темі унікальності соціальних систем різних епох. Констатується специфічність кризи, в якій перебувають сучасні ринок праці, інститут сім’ї та сфера цінностей. Автономію зображено як засадничий принцип соціалістичної політики.

Початок родини, приватної власности і держави: Нью-Йорк, Виданє Української Федерації Комуністичної Партії в Америці, 1919, 192 с.

2026-05-05T06:21:21+00:00

Праця «Початок родини, приватної власности і держави» вперше опублікована 1884 року німецькою мовою. Написана на основі рукописних нотаток Карла Маркса до праці американського етнолога Льюїса Моргана «Давнє суспільство» (1877). Спираючись на матеріалістичне розуміння історії, Енґельс простежує розвиток людського суспільства від первісного комунізму через виникнення патріархальної родини, приватної власності та класового суспільства до формування держави як інструменту панування економічно панівного класу. Перекладача не вказано.

Дмитро Заболотній

Пиво і філософія; Вино і філософія. In Критика, №3-4 (161-162), 2011, с. 11.

2026-05-05T10:48:35+00:00

Рецензія присвячена українським перекладам двох збірок, здійснених у 2010 році та виданих у «Темпорі»: «Beer and Philosophy: The Unexamined Beer Isn’t Worth Drinking», впорядкованої Стівеном Д. Гейлзом, та «Wine and Philosophy: A symposium on Thinking and Drinking», впорядкованої Фріцем Олгофом. Автор здійснює короткий огляд деяких розділів у рецензованих книгах та зазначає, що вони добре пасують до загального тренду на дослідження буденної культури у гуманітарних студіях.

Марксизм, Спіноза та «радикальне» Просвітництво (Пер. з англ. Вероніка Склонна та Дар’я Савенкова). In Спільне, 07.05.2024.

2026-05-05T09:16:11+00:00

Матеріал є перекладом статті Аарона Джаффе. Автор полемізує з лівими інтелектуалами, що прагнуть реабілітувати проєкт радикального Просвітництва Спінози. Він наголошує, що послідовники Спінози не пропонують єдиного набору політичних принципів. Необхідність пошуку метафізичних засад революції відкинуто на користь орієнтації на поточні потреби суспільства. На думку автора, основним завданням сучасної лівиці є пошук та експлікація предмету соціальної боротьби, адекватного сучасним історичним обставинам.

Переклад з англійської: «Спільне» (Вероніка Склонна та Дар’я Савенкова)

Оригінал: Aaron Jaffe, “Marxism, Spinoza, and the “Radical” Enlightenment: An Argument for a Dialectical and Materialist Approach to Ideas, History, and Struggles for Emancipation”. In Spectre, 2022-06-01.

Національність і інтернаціональність (пер. з нім. М. Залізняка): Партійна друкарня Української Партії Соціялістів-Революціонерів, 1915, 57 с.

2026-05-05T05:55:53+00:00

Матеріал є перекладом праці К. Кауцького з німецької мови. На початку тексту міститься передмова Миколи Залізняка, котра описує контекст публікації цього перекладу. Праця є критикою поглядів Отто Бауера щодо націоналізму. Автор аналізує природу нації та її роль у соціалістичному русі. У тексті описана роль мови у політичному та економічному розвитку держави. Головною темою матеріалу є перетин націоналізму та ідей соціалістичної інтернаціональності.

Зміст:

Передмова редакції

Поняттє нації

Консолїдація нації
Інтернаціональні культурні круги

Національна держава

Многонаціональна держава

Будучність Австрії

Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей. Том третій. In Критика, №3-4 (197-198), 2014, с. 12.

2026-05-05T10:33:14+00:00

Рецензія присвячена третьому тому «Європейського словника філософій», виданому «Духом і Літерою» у 2013 році. У цій публікації автор коротко описує концепцію ЄСФ, структуру самого тому та термінологічних статей. Автор підсумовує, що значення проєкту ЄСФ для гуманітаристики в Україні полягає не лише у розвитку термінології, а і в зіставленні української гуманітаристики з європейською та відкритті для українських інтелектуалів нових можливостей філософування.