Історіософічні етюди. In МУР [Мистецький Український Рух], Зб. II, 1946, сс. 7-18; МУР [Мистецький Український Рух], Зб. III, 1947, сс. 7-10.

Стаття Віктора Петрова – центральний та певною мірою програмовий для історіософської концепції автора текст (сучасною мовою поняття «історіософії» можемо розуміти як філософію історії). Текст  складається з трьох частин: 1) Проблема епохи, Середновіччя й Ренесанс. Апологія заперечення; 2) Мистецтво ХІХ-ХХ сторіч. Методологічні основи пізнання епохи; 3) Проблема Ґотфріда Келлера.

Ключовим завданням автора є спроба дати визначення ролі заперечення як «структурної норми в побудові ідеологій» (с. 180). На його думку, функція негації в історії становить одну з провідних проблем історіософії, що особливо увиразнено у процесі зміни епох: «…при зміні двох епох світогляд нової епохи витворюється не сам собою і не сам із себе в межах даної доби, а в боротьбі проти світогляду попередньої» (с. 184). Хронологічною матрицею, що на ній фокусується Петров, є послідовна зміна трьох епох: Середньовіччя, Ренесансу, сучасного йому часу (який він називає «Нашим часом»), кожна з яких, як показує автор, постала на тлі заперечення панівного світогляду попередньої (ірраціональний світ надлюдського й надприродного, притаманний Середньовіччю, було замінено новочасною ідеєю розумового та природного світу, який, зрештою, заступив сучасний авторові технічно-речевий світ, витворений за допомогою машин). За Петровим, найвдалішою епістемічною настановою є та, що спрямована на суцільне пізнання, позбавлена «плюралістичної роздрібненості» (с. 193). Її виразником є запроваджене в «історіософію» першої пол. ХХ ст. поняття епохи, котре вміщує у себе увесь часовий і просторовий обсяг наших уявлень і концепцій і, зрештою, перемагає партикуляризм домінуючих у минулому поглядів на історичний процес.

Статтю подано у двох версіях:

1) Оригінальне видання МУР (1946-1947).

2) Передрук у виданні «Україна Модерна» (2008). Також матеріал містить коментар до статті історика Андрія Портнова.

Влада Давіденко