Література про Сковороду. In Книгарь: літопис українського письменства, т. 1-3, 1920, сс. 14-24.

Автор досліджує проблему творчості Григорія Сковороди, актуальну для дослідників ХІХ-го століття. Петров аналізує біографічні свідчення про Сковороду у працях Михайла Ковалінського, Густава Гесса де-Кальве та Івана Вернета. Він знаходить аналогії між Сковородою і його біографами та Сократом і Платоном. Петров зазначає, що доба романтизму була періодом «весни» для Сковороди, котра характеризувалася інтересом до його біографії серед інтелектуалів. Наприклад, романтики передовсім шукали у Сковороді коріння преромантизму.

Інтерес до Сковороди до 90-х років ХІХ століття спадав, але відродився після видання роботи Дмитра Багалія «Сочиненія Г. Сковороды». Петров полемізує з висновком Багалія щодо філософії Сковороди, наголошуючи, що Сковорода не міг бути реформатором християнства, бо був надто самостійним мислителем. У підсумку автор зазначає, що треба відмовитися від платонізованого трактування філософії Сковороди на користь точного аналізу його творів.

Катерина Скрипник