Власний голос батька соціалістичної правди In Критика, N№ 4(6), 1998, сс. 12-14.

Праця Доналда Фенґера є спробою критично переосмислити постать Максима Горького. Автор розглядає Горького як фігуру, що існує на перетині трьох площин: літературного образу, політичної функції та публічного міфу. Автор зосереджується на парадоксі: Горький, уникаючи особистої автобіографічної відкритості, водночас став центральною фігурою соціалістичного канону. Попри публічну роль, він залишався внутрішньо закритою особистістю. Цей внутрішній розкол постаті Горького Фенґер ілюструє через листи-спогади його сучасників – Владислава Ходасевича та Бориса Ейхенбаума. Обидва автори акцентують на суперечливості особистості Горького, водночас викриваючи механізми формування радянського міфу навколо нього. Спираючись на ці свідчення, Фенґер демонструє, як особисте мовчання Горького парадоксально сприяло його ідеологічній інструменталізації. У результаті постать Горького постає не лише як штучно сконструйований культурний образ, а й як симптом ширшого процесу деперсоналізації митця в умовах тоталітарного дискурсу. Виходячи з цього, автор порушує ключове питання: чи можлива автентичність письменника в умовах політичного тиску та цензури? Він аналізує стилістичні й біографічні розриви між публічним образом Горького та його приватними проявами. Такий підхід дає змогу простежити не лише трансформацію Горького як особистості, а й еволюцію уявлень про роль митця в радянському культурному контексті.