Парадокси постколоніяльного виміру In Критика, №5 (91), 2005, сс. 21-24.

Публікація є оглядом на книгу Лариси Масенко «Мова і суспільство. Постколоніальний вимір», що вийшла друком у 2004 році у видавничому домі «КМ Академія». Автор піддає працю критичному аналізу, вказуючи на її надмірну зосередженість на русифікаторській політиці Російської імперії та СРСР як єдиному аналітичному вимірі мовного питання. На його думку, антиколоніалізм доцільніше аналізувати в межах теорії дискурсів, зокрема крізь призму підходів Мішеля Фуко.

Автор стверджує, що у праці відсутній справжній антиколоніальний підхід, а найбільшою її вадою є брак чіткого методологічного підґрунтя.

Павло Швед, на відміну від авторки книги, не вважає мову фундаментальною засадою для формування національних держав. Окрім того, він зауважує, що у праці не проаналізовано мовну ситуацію у південно-східній Україні. На його переконання, завдання інтелектуалів полягає у виробленні компромісних проєктів нормалізації мовних відносин, прийнятних для усіх мовних спільнот.

Окремо автор звертає увагу на редукціоністське трактування постаті Івана Котляревського як виключно автора «Енеїди» наголошуючи на необхідності врахування складності та багатовимірності його культурного феномену.

Надмірна увага до українсько-російського протистояння, на думку Шведа, зумовлює ігнорування аспектів українсько-польських взаємин.

У підсумку автор доходить висновку, що книга не є повноцінним науковим дослідженням, а лише імітує його.

Цей огляд також увійшов до збірки есеїв Павла Шведа «З чого нам дозволено сміятись? Та інші есе», виданої «Комубук» у 2020 році.