Рашинарі In Критика, № 9 (59), 2002, сс. 29-31.

Стаття Анджея Стасюка «Рашинарі» є етюдом, у якому крізь опис побуту вибудовуються роздуми автора над зникненням традиційного світу людини та тварини у контексті модернізації. Автор, використовуючи образи села Рашинарі, відтворює атмосферу нерозривного співіснування людей і тварин, де запахи, звуки, рухи та ритми повсякденності формують цілісний світ. У центрі розповіді – спостереження за повільним зникненням цього способу буття під тиском цивілізаційних змін. Через деталізовані описи та особистий досвід подорожі Стасюк розкриває філософську ідею тяглості та циклічності життя, у якому людське і тваринне не розділені. У творі показано, що модерний світ, намагаючись замінити природний порядок технічним прогресом, позбавляє людину відчуття органічної причетності до світу, а збереження цього зв’язку можливе лише через повернення до його витоків.