Університет: криза ідентичності In Критика, № 3 (65), 2003, сc. 8-15.

У статті здійснено аналіз феномену університету в глобальному та українському контекстах. Михайло Мінаков розглядає цей феномен, спираючись на концепцію наукової прагматики Жана-Франсуа Ліотара. Автор наголошує, що, попри історичні трансформації та культурні відмінності, сутність університету визначається раціонально-науковим ідеалом — пізнанням заради пізнання. Відтак, ключові зміни в університетських інституціях пов’язуються із послабленням впливу цього ідеалу та зростанням залежності академічного середовища від соціокультурних і політичних чинників.

         У загальносвітовому вимірі, за спостереженням автора, відбувається постійне напруження між пізнавальною метою університету та суспільними інтересами, що призвело, зокрема, до гумбольдтіанської реформи, підпорядкування університетів інституціям-фінансистам і поступового переходу до технологічної логіки знання.

         В українському контексті Мінаков акцентує на історичному дисбалансі між факультетами, особливо на маргіналізації філософського факультету, а також на сильному соціальному та політичному тиску на університетську автономію. Цей тиск, на його думку, виявляється у дефіциті фінансових джерел і суттєвій залежності академічних інтересів від державних органів.