Від СПУ до АУП: спроба емансипації In Критика, № 1, 1997, сс. 24-27.

Стаття Миколи Рябчука є критичною рефлексією щодо парадоксального феномену пострадянської трансформації Спілки письменників України (СПУ), структура якої майже не змінилася після докорінних соціально-політичних трансформацій 1991 року. Автор порушує проблему збереження «совєтського» змісту культурної інституції за умов формальної незалежності.  Це проявляється у симуляції єдності, використанні застарілої політичної риторики та відсутності справжньої інституційної переорієнтації на нові цінності й підходи. Рябчук демонструє, що попри декларативну відданість національній справі СПУ, організація функціонує як рудимент старого ладу, приховуючи владну ієрархічність і культурний консерватизм за патріотичною риторикою. Альтернативою такому стану речей постає Асоціація українських письменників (АУП), що орієнтується на відкритість, горизонтальні зв’язки та справжню культурну автономію. Текст також осмислює глибшу проблему – пасивності громадянина в пострадянському суспільстві, яка унеможливлює становлення справжнього громадянського діалогу. Ця публікація також актуалізує питання про роль культурних інституцій у час «незакінченої революції» – між декомунізацією, деколонізацією та культурною модернізацією.