Европа і ми. In Ми, Осінь, 1933, сс. 95-106.

У статті порушено проблему української літератури, що виявляється у схильності письменників до моралізаторства та агітації на користь готових ідеологічних програм: соціалізму, націоналізму чи католицького месіанізму. Автор піддає критиці таку позицію, наголошуючи, що за цих умов письменники не формують і не пропонують власного світогляду, а лише ретранслюють партійні резолюції та загальні ідейні настанови. Натомість у статті підкреслюється пріоритет безпосереднього індивідуального досвіду та особистих переживань автора як підстави літературної творчості, що мають переважати над абстрактними й універсалізованими ідеями.

На цьому тлі Рудницький окреслює характерні риси європейської літератури, серед яких – розуміння письменницької творчості як вираження власного «я», ставлення до читача як до рівного співрозмовника у просторі духовного досвіду, високий рівень освіченості й зрілості автора, а також бунт проти стандартизації та нормалізації творчого процесу. Відсутність цих рис в українському літературному контексті, зумовлена історичною відірваністю від європейської культурної традиції, призводить, за автором, до продукування неактуальних текстів, що відтворюють узагальнені наративи й не мають безпосереднього зв’язку з реальним життям.

У статті також наголошується, що апеляції до моральності, характерні для українських письменників, не можуть бути плідними поза філософським осмисленням, тоді як сама філософія не здатна існувати в замкненому контексті без відкритої комунікації та інтелектуальної взаємодії між мислителями.