Справжнє джерело атеїзму: Львів, Накладом автора, 1935, 47 с.

У праці розглянуто особливості формування атеїзму як світоглядної позиції та його стосунку із релігією та наукою. Автор підкреслює, що атеїзм є різновидом віри, який ґрунтується на почутті «нічогості», «сірої буденщини». На думку автора, це почуття виникає з практичного модусу світосприйняття, яке передбачає механістичну (матеріалістичну) визначеність світу. Релігія також має в своїй основі віру. Проте, оскільки атеїзм не покладає обов’язків на людину, він не є релігією, хоча й ґрунтується на вірі. Разом з тим для релігії характерним є почуття містичного смислу буття-життя – «океанічного» почуття, яке підтримується зверненням до розуму. Автор пов’язує поширення атеїзму з прогресом новочасної природничої науки, яка, хоча і не заперечувала Бога, відкрила безмежний матеріальний світ. Його образ задовольняє потребу в розвиненому, багатому світогляді у практичному ставленні до світу. Автор вважає, що атеїзм і наука не можуть бути достатньо послідовними, щоб дати переконливе механістичне пояснення доцільності світу, існування людського розуму та моральності. У висновку автор наголошує, що атеїзм, поширений завдяки більшовицькій революції, скомпрометував себе: намагаючись знищити релігію, він натомість сприяв її відродженню.